Брекфест


Я ситий вівк, - мені і вити ліньки,
не те аби зайців ганяти на полях.
Я гоноровий вівк, - я свій торую шлях
крізь всю палітру прапорців, - і всякі стінки
усі заввиграшки долаю не в напряг.

Я сам собі у часі Перевізник,
От це догамаю - і шасну майже в Рай.
Валиш зі мною?.. Ну ж бо.., - ще не пізно...
Задовго думаєш.
Adíos, - доганяй.

Ґешефт


Я нарешті тебе не люблю.
А потрошки і те загублю, що від всіх ненадійно ховаю.

Зроблю виставку свого жалю -
напоказ, по сто баксів за штуку :
за розлуку, за ніжність, за підлість.
Замовляю
золочений багет з баобаба, -
вкладаю всі залишки раю.
Це у масть? - це твій стиль, бонажур.
Красота, -
і не мон, й не амур,
шось таке, - псевдосюр.
Як звичайно, -
здурили із цим баобабом :
здерті шмарки від дуба чи граба, перемелені із суперклеєм.
Не спалити, в дровітню не всунуть,
й не захоче ніхто самовивозом навіть задурно.
Зійде й так, -
любить публіка колір трусів, хто колись чи тепер їх одів,
видивлятися в артгалереях.

Пачка баксів в барсетці - раз плюнуть,
можна іншу кохати безжурно.

До Л.О.


Зчарував би тебе, якби зміг.
Чорну магію, білу чи синю, -
всю б на тебе післав.
Це - мій гріх,
але най він до тебе долине.

Відспокутую потім сповна
мозолями чи хворим падінням.
Обцілую з вершини й до дна, -
й заберу у своє володіння.

Чи ж залишимо все так як є :
не побачимось знов котре літо,
твої очі й чекання моє,
і кохання в розлуці прожите.

Зчарував би тебе, якби зміг...

Серпантин


Тільки одна година. Тінь твоя на стіні.
Танцем мов серпантином ти пройшлась по мені.
Згрудила жмут волосся, стерла долоні в кров.
Чим би це не здалося, - видиться як любов.

Скрикнула просто в очі : "як я тебе люблю!.."
Я ж не скажу хоч хочу : "а я - боготворю..."
"Справді?!." - у тіл тремтінні мала б зачатись суть.
В сонячному промінні змилася тінь . Забудь.

Спати в дощ


спати в дощ спати до понеділка
добре що дощ і злива й нікуди не треба йти
ти лиш поруч і я мов зламана гілка
бруньки з котрої востаннє полинуть
в той бік туди де тихіше за дощ спиш і ти

спати провально чи в дотик хоч би до завтра
зсунуться накривки вбік - я пришвидшу їхнє падіння
так само як дощ за вітром тягнеться вічно-піддатливо
так і ти мабуть що прийдеш чи пришумиш у мої сновидіння

якщо я почую їх крізь пульсацію крові
у лавині сповзаючій вниз чи вгору в дзеркальному по́коті
не буди мене завтра ніколи - я хочу почути сни кольорові
у нічних дощах кришталевих просто змокнути

Курсиви-4


***
Чудеса терпіння
виявляють лише ті,
котрі не знають що вони - терплять.

***
Від сусідського кота щодень подарунки :
вчора - щур, нині - миша.
Помста, що не пускаю його до хати.

***
Посіяв під сосною якесь насіння.
Думав - трава, виявилось - зелений салат.
Ноухау - город у соснах.

***
Сакура за парканом змерзла за одну ніч,
моя алича похитала над нею квітучою кроною.
Так шлунок перемагає духовність.

***
В епоху Водолія жінки перетворюються на чудовиськ.
Не одружуйтесь в епоху Водолія, -
і їхня сила зникне.

***
Мимохідь почув із гучномовця
"Шановні пані́ і панове!".
Обігнув центр по об'їзній.

***
Не встигаю доробити роботу,
Не встигаю виспатись,
До ночі не встигаю прокинутись.

***
Бачив вас обох на відстані оклику.
Кілька секунд згадував твоє ім'я.
Старію, значить.

***
Гармонія із своїм Я
закінчується із першим "я хочу"
Нульова заповідь - "Не хоти".

***

До Виноградова із Кіцманем на мислі…


 

 

До Виноградова із Кіцманем на мислі,
по викрутасах скельних де легкі твої сліди
ще зберігають в поросі слова мої безжально стислі -
тодішнє "ні" й теперішнє - "не йди".

Не йди уже ніде - ти й так занадто задалеко,
що не дістати й поглядом, ані торкнутись навіть в мріях вуст.
Без тебе, виявляється, теж можна жити легко,
пройшовши в скельних порохах впокорений відпу́ст.

Я обійду твою чужу сапфірову колиску,
з гірських туманів привітаю - чи побачиш? - помахом руки,
й - до Виноградова із Кіцманем на посмутнілій мислі,
до своїх мокрих сосен, в рідні порохи.

Вічне чекання


Бавиться дощ зі мною забавками старими :
я - "забери з собою", він - "почекай до днини".
Я тільки тим й займаюсь, що все життя чекаю,
в тиші ярів ховаюсь, сонце з печер стрічаю,
в зарослях полинових завжди є хтось до слова,
в купелях світанкових - з інших світів обнова,
манна із зорепаду, місячне роздоріжжя :
хочеш - іди до саду чи Едему підніжжя.
Завжди чекаю чогось, чого і сам не знаю.
Коротко ачи довго, - "добре, я зачекаю".

Манкурти

Пабєда (Перемога) - не Вікторія.
Брати-народи : кнур жандармський і холуй.
Пишіть що дощ паде, - хоч в очі плюй.
На щастя, має десь вас всіх Історія.

Інні


Чи пам'ятаєш ту безсонну глухомань й екстазний дим?..
заопівночний в головах туман як самопальний рахівський шампань?..
Айно же згадуєш шось із бидзикання , можливо...
Хоч то давно було. А що ж було?..
Нічого, - йой'солодкі бетеги під інтернет-інтим.
Ти все ж та сама гарна Інь, а я ж - зовсім же не для тебе, і не Янь,
а скорше - бімбов, чи й обоє?..
Ай, най буде, - адтак то й не важливо.

Так я про що?..
Про файне дівчє з горів,
котре втекло од мене, бо я так схотів.
Тепер йї рушів, думав - от си троха поговорим.
Вона би, видів, й хтіла б.
Айбо я жеж не посмів.

Палітра дощового ранку


За дощами прозорими жовтого сонця не видно,
білий світ обійма павутиною зелен-трава.
Наші душеньки кольору неба синіють безстидно
поверх тіл світло-сірих, - місцин простирадлових мап.
Зчервонілі вуста у блискітках ранкової жовчі,
і молочний струмок що стіка в пурпуровий вогонь.
Фіолетовим подихом стишилось, - встанемо мовчки :
чорна кава чекає, - чорніша волосся твого.

Два тижні


Вдень гул двигуна, а вночі - солов'їні пісні.
Тебе іще тут бракувало.
Та ти і не прийдеш, ти десь там далеко на дні,
Мене де вже точно замало.

Скажи це йому, телефону старому скажи :
Нехай він й твій голос забуде.
Я спробую й техніку цю якось відворожить
від згадок про тебе усюди.

Pour ma chérie


Я придумав тебе ще тоді коли світ перекошений
свої правила став переписувати напролом.
Тільки виявився цей мій задум суціль недоношеним,
хоч хотілось щоб він розквітав в тиху радість обом.

Було що так чекалось із вуст різнозвучної райдуги, -
хоч і близько не чувсь наших тіл перелюблений спів.
Й не питаю уже чи хоч зрідка мене ти пригадуєш,
бо це твоє мовчання моїх красномовніше слів.

Я омріяв тебе ще тоді коли світ перекошений
переплів на свій кшталт і мою павутину долонь.
Трішки вигадка ти, трішки мрія в світах запорошених,
ще одна таїна в лабіринті сивіючих скронь.

Чомусь так


Відшуміли дощі і на сонячно-теплу арену
ми ступили несміло, зіщулено і крадькома,
оминаючи цю оживаючу живність зелену,
за котрою шкодуєш коли знов надходить зима,
уклоняючись цвіту й жукам подорожнім на скелях,
зазираючи над головами у квітнучість крон.
...Та за нами чомусь поодинці зсихають джерела,
загортаючи нас у невидимий світу озон.

По азимуту


Лягли іриси, переможені дощами.
Їх вектор давній,- лиш змінився горизонт,
перефарбований не кимось і не нами,
і стежка виходу поставлена на конт.

Його ціна - не збаламучене збіговисько,
не пустоцвіт, не клятвословні віражі.
Там не виліплюють із душ простих ліговисько,
в котре вселяються облудні і чужі.

Там тільки ті в котрих характери як криця,
котрі живуть ну майже як в останній раз.
Там тільки ті в котрих й на леді кров іскриться,
і плаче серце, заніміле від образ.

Останній пішов

Завтра поховають Гузара. Він був останнім. Вічная Пам'ять.


Останній пішов. Не лишилось нікого :
ні справжніх людей, ані поводирів.
Їх було лиш кілька, хто думати вмів ;
лиш кілька, хто міг показати дорогу.
Від втрат я німію з десяток років,
Один за другим відійшли скарбоносці...
І я залишаюсь самотнім до млості,
до пустки в душі, до безсилля без слів.

Поцілунок в борг

Just Gray Wolf


Сава Савапугою, а я так бачу, що вроджений Вовк бере своє. Хоча він в принципі ніколи нікуди і не зникав... це його Савапужка збаламутила... Обоє рябоє...

Довірливе Тобі


... А так же хочеться помріяти про Тебе,
як окремішню, сірооку, нічию,
поза умовністю, од інших на краю,
і знов торкнутися, щоби злетіти в небо,
без фанатизму, не втопитись у очах,
себе не втратити - й Тебе дістати в спадок,
почути з уст отвітну суть усіх загадок,
і би якось збороти цей непевний страх,
коли завмер, зацепенів як лунь в обіймах
рук Твоїх, - крил спочилих на мені.
Я весь іще у них як в лагідних моліннях,
як в фіміамі, як в занадто справжнім сні.
Бо Ти ж так поруч, лиш звернути крок убік,
куди мене ніколи не допустять люди.
Ти близько так, що я від Тебе майже втік...
... Почуй же серцем, Серце, - слів моїх не буде.

Нагадування

Фізкомпкультура


Купив оце до кухні ще два типу терапевтичні крісла без кольосіків. Ото якраз для довгого сидіння в НЕТі...
"- І як?
-Та нічо, гузицю ніби качає, але особливої стимуляції розумового процесу поки шо не замітив... "

Ну размєчталісь...


Не треба мене нікуди з собою брати.
Запитайся перше, чи я хочу.

Русі квіти


Тоді так тихо і всепереможно
співали струни в гармонійному танку...
Це ж аж тепер невидимо й тривожно
поволі в'януть русі квіти у вінку
на твоїх скронях, що мене торкнулись...
так було треба?.. чи причина справжня та,
що ми колись байдуже розминулись
аж дотепер, до щему стрічі чрез літа?..
Не знаю, чесно... просто я не знаю,
де правда і чи ти насправді це - вона...
Я мовчки й безнадійно так чекаю
чи то тебе, чи просто світла із вікна.

Facebook - forever !

Дзенькнув мені нині невідомий кийстарівський номер. Ану, потім думаю, перевірю по інтернету, чи є яка служба визначення абонентів.
Виявляється, є : це такий собі, як задекларовано, "телефонний довідник по Україні усіх операторів і видів зв'язку".
Красота, тішусь, - і набираю в пошуку номер. Думає довго, шукає, через хвилину видає : "даних про абонента нема, міста нема, нема ні фіга, карочє". Так і каже, на "обьщєпанятнам".
Із маленькими дрижаками в паху набираю свій номер...Ну, думаю, хріново, якщо воно мене визначить : тоді ж і Фейсбуку вірити не мож, бо окрім як на фейсі моїх номерів нема ніде.
Хвилинка, і - та сама відповідь : нічо нема, фсьо глухо, капєц і кайф по повній програмі. Фух-х-х...
Ну'йо'на із цими демократіями, відкритостями і анонімними дзвінками. Ліпше вже най так, ніж би і тебе десь якось яка мара визначала.
Фейсбук, - forever !


Про гороскоп : Вовк-Риби.

 


Зустрів недавно, зовсім несподівано, рідну душу, - Рибу-23лютого, і вчергове задумався про свій гороскоп. Звісно ж, свій, чий же? - Риби вони егоїстичні. як не крути.
Так от, - Вовк по року, Риби по знаку.
Вовкам найперше властива ідея полювання, небезпеки і обережності. Тому запишу лише одну тезу, стосовно банальних червоних прапорців.
Я не мисливець, але кажуть, що вовки їх здолати не можуть і попадаються саме на цьому. Припустимо.
Це - Вовк просто, без нюансів (хоча так не буває).
Тепер беремо просто Рибу.
Риби - вони абсолютно непередбачувані, мінливі і недисципліновані. У реальності вивчити повадки Риби, як вона коли поведеться - справа безнадійна. Чому Риба поводиться саме так, а не інакше, знає лише вона сама.
Тепер об'єднуємо Вовка з Рибою, і виходить, що Вовк-Риба оці самі червоні прапорці просто не помічає, перескакує, перелітає чи валить напролом як синонім Вовка - Бик. Це чисто Риб'яча риса характеру, помножена на Вовчу обережність чи Бичачу прямолінійність : Вовку-Рибі бар'єри не писані.
Зрештою, - не лише бар'єри.
Але це уже інші нюанси цієї теми.
...Класно, що я вродився під таким гороскопом.
Хоча веселого в цьому мало, якщо чесно.
Тому і народив свою Савапугу : це щось взагалі поза поясненнями. Там сам чорт ногу зламає, шо то за він/вона/воно таке. Саме за те я її і люблю.

Disagrees with Facebook


Коли не прийду, вічно воно питає як мене звати. Дістало. Написано ж...


До Elle.


Що же ти отак необдумливо
крок зробила до моїх скронь?..
затуманилось щемносумливо
серце аж од твоїх долонь,
й стала ніч тепер щораз лиш напів -
напівсон мов тінь на мені,
а цілунок твій павутину сплів
мов настояну на вині.
Я люблю тебе так бездозвільно,
зпершопоглядно й назавжди,
що любитиму незагрозливо,
не приходячи.
Й ти не йди.


***

Ми підем завороженно-зморено
кожен по лабіринтах своїх,
бо з тобою же ми недостворені
ні як суть, ані навіть як гріх.
Так буде бо інакше світ згубимо,
наша ж зустріч - межа катастроф...
Та колись ті сузір'я полюбимо,
що сотворені лиш для нас двох.

Гороскоп : Бик - худоба домашня.


Наступна риса Бика притаманна винятково цьому знаку, - і більше ніякому. Це багаторазово перевірено не лише на собі, а і на інших моїх однозначниках.
Бик - абсолютно домашня тварина-сім'янин, фанат-трудоголік, для котрого його житло і все що у ньому є - найперший і найцінніший скарб.
Нянька, кухарка, прибиральниця, сантехнік, і море всього іншого, - це щоденні зовсім невимушено улюблені заняття Бика в кухні.
Увечері - це порадник різного штибу, невичерпний співбесідник і терплячий мовчазний слухач. Часом - безкомпромісний категоричний диктатор-ультиматист, коли йдеться про речі життєво важливі.
Перед сном - казкар, масажист і коханець. Вночі - чутливий до найменших звуків Вовк, завжди готовий за хвилину зібратися в залежності від потреби.
Із розваг - покурити на балконі, таким чином подивившись що у світі робиться; піти у маркет за 200м-5км від дому, - але це відлюдкуватому Бику набридає уже в першу ж годину, і він знову спішить додому, туди де він потрібен найбільше.
Все вищесказане правильне при одній обов'язковій умові : що його домашнє середовище є комфортним і що його просто елементарно там люблять і потребують. Якщо ж ні, - цей знак перетворюється у свою синонімічну іпостась : Вовка, самітника, бродягу, вольнолюбця тощо.
Такі вибіркові реалії цього знаку.
Хто ж не побоїться придивитися до себе і сам собі скаже правду про себе, той знайде і у своєму знаку море всякого неписаного інтересного.

Курсиви-5


***
У двох людей незалежно співпали
п'ять чисел із п'яти можливих.
Це називається як?..

***
Тиждень шукав тебе по тенетах,
коли знайшов - тиждень замітав сліди.
Тиждень третій - для чого?..

***
Ідучи по нецікавому мені місту,
тепер знаю куди дивитись :
я скрізь шукаю тебе.

***
Нам сказали "тепер цілуйтесь" :
ти це зробила, а я не зміг.
Не пробачай мені цей борг.

***
Відзавтра я почну тебе забувати,
пораючись в саду карликових груш.
Єдине місце куди ти можеш прийти.

***
Пресинг стає жорстоким :
відслідковують навіть миттєві погляди,
продаючи вкрадений світогляд.

***
Я би легко сказав тобі що кохаю,
не боячись насмішки чи осуду.
Знайти тебе - набагато важче.

***
Сіра весна перейшла у сонячне літо :
ти була у сірому того спекотного дня.
І літо зникло.

***

Спросоння


"Житіє - один обман,
В кишенях павутина, в голові туман..."
"Роксоля-а-а-но, мені бракує твого б'юсту..."
"Лала-ла-а-а..."
...Вона осталась.
До першої кави.


Прямо туди


На наших місцевих маршрутках, як і у всіх звичайних міських автобусах, на бічному склі є табличка маршрутів. Річ звичайна.
Припустимо, у маршруті вказано поміж іншим "вокзал". Деякі шофери додатково розміщують на передньому склі кабіни табличку, де величезними буквами написано "ПРЯМО НА ВОКЗАЛ".
Помічено : із 5-ти пасажирів троє при вході запитують у шофера (!) "Ви на вокзал?", 1 - "а він іде на вокзал?", 1 - не каже нічого, але тільки тому що він колись був у числі перших чотирьох.
Це одна із багатьох щоденних стресових ситуацій для шоферів, котрі часом зриваються і стають ще винними, бо вони , бачите, такі-сякі невиховані хами.
Бо читати ми уже явно розучились : що буквами великими, що на електроннім табло, що по периметру сьогодення.
Резюме : шизуха наші ряди уже не косить. Бо вона нам більше не ворог. Шизуха - наша перманентна рідня, з котрою у мирі і злагоді ми - чи хто там з нас - уже живемо нині і прісно.
І FOREVER теж : я би на місці шоферів так і написав, - прямо як пункт призначення.;

Синоптики обіцяють спеку +35*. А тим часом...


Минула 4-денна карпатська вицєчка Савапуги. Благополучно так собі минула.
День перший. Бруднющий аж до невикористання багажник рейсового автобуса : сумка, рюкзак, два етюдники і дві папки 70х100см тримаю на колінах і біля себе. Зранку пасмурно, в обід - дика спека. Мокрий уже напівдорозі, - лізу на базу вже в повній готовій кондиції. Не до гір. Увечері - повзучий туман : звідки, питається, на такій-то висоті?..
День другий. Сіро, дощ. потім злива. З косогору на подвір'я бази течуть брудні потоки. Життєвий простір - мансарда 5х7м, клюзет надворі просто посередині коричневої ріки.
День третій. Болото, і знову не до гір. Простіше спуститися вниз на базар і накупити бринзи і будзів. Але лізти назад уверх по болоті все-одно доведеться. Кави у нас до фіга, - все інше додастся. Може.
День четвертий. Народ починає тікати. Дівочкє теж, хоча нібито героїчно нікуди не спішили. Сонце в обід погралося у піджмурки, але це вже не смішно. Під вечір прояснилося, але ночувати самому у пустій базі в дрімучому лісі у гнітючій абсолютно чорній тиші не хочеться. Байдуже, що зірочок без числа. Смішний рахівський двовагонний поцьонжик борзо прибіг до міста за неповні три години. Для повного "щастя" на півдорозі його доконала орда дачників-пенсіонерів із зовсім не дружелюбно-творчим відношенням до ближнього і дальнього.
Знову мокрий, але вже у зворотньому напрямку. Тупо взяв таксі на кілометр вулиці додому. Бо в моєму районі урагани з градом - це класика жанру : з прогнозами чи без, будь-коли, коли йому - урагану - сі схоче.
... Тим часом Риба-23 через "задній ганок" передає привіт.
Ступінь його "пламєнності", рівно як і щирості, - невідомий.


Якось несерйозно, або Бик в рік Півня.


Ну от уявити собі реальний дует : сунеться Бик по дорозі, а поруч кружляє веселий такий кугут... скаче, піриться, море шуму і ефектів, а шо ж воно хоче - не ясно. Бо Бик собі мовчки йде далі.
Така реальність стану Бика в рік не важливо якого Півня, - вогняного чи не дуже.
Усе що стається в Бика цього року приблизно таку картину і нагадує : ніякої конкретики і серйозності, одні ефекти, котрим прагматичний Бик вірить в останню чергу, - реально ж не вірить ніколи.
Зрештою, поганого в цьому теж нема нічого : легкість, з котрою Бику живеться цього року - рідкісна для нього можливість розслабитись як від роботи, так і психологічно. Така можливість, схоже, трапляється якраз лише один раз у 12 років, і саме у рік Півня.
Пишуть, що Бик з Півнем мають ідеальні відносини у реальному житті. Ну, скажімо так, - безпроблемні.
Проблемка ж в тім, що серйозний Бик Півню просто не довіряє, а радше - не сприймає всерйоз, що, зрештою, власне одне і те ж.
Так до чого ж я веду : були і є поки що цього року і для мене дуже симпатичні і приємні ефектні несподіванки, од котрих я при іншому відношенні просто би ахнув. Але...
Хочеться вірити, вірити хочеться, - але не віриться.


Фейсбук : У Нас на думці :


...Шо ж то воно так страшно шаруділо у селі біля лавки в 3.47, коли мене залапала безсонниця і я вчергове виліз покурити босими ногами під захмарене небо?.. Аж підскочив від несподіванки, бо ше лапне шо за лабу... Більше виходити не ризикнув, - заснув моментально. :)
P.S. А воно ото шаруділа сися Ґава... 


Курсиви-6


***

Зустрів споріднену душу,
одружену і порядну до непристойності.
А я люблю булочку з маком.

***
Вночі курив напівголим біля фіртки .
Закохана пара зупинилась поруч, цілуючись.
Ігнор вдосконалюється.

***
Щодня я молодію і старію на півстоліття.
Щоразу причиною цих смикань є жінки.
Колись я просто розсиплюсь на порох.

***
Почув уночі тихий стукіт в сусідські двері.
Ти помилилась адресою, -
моя хата скраю.

***
Після лавини зайвих слів
вистачило розуму тобі не дзвонити.
А останніх його залишків, - аби замовкнути.

***
Я марно прочекав тебе аж дві доби,
допоки скінчились продукти і пірвались шкарпетки.
Таким я тобі явно не в масть.

***
Аби побачити зоряний звід спиляв п'ять дерев,
але почалась злива і сховатись уже не було де.
Я помилився, як завжди.

***

Між іншим...


Колись я купу всякого сподобував із ФБ, просився мало не у всі спільноти і давав запити на френду усім, хто більш-менш зовні виглядав людяно і приємно.
Усе скінчилось одного звичайного вечора, коли одна із моїх місцевих інет-газеток, не будучи мною вподобаною (!), раптом засвітилась в чаті яко мій фейсфренд... Найобразливіше у цій історії, що це не якісь там суперхакери міжнародної мафії, а місцеві ситі хлопчики-дебіли із компосервісів, котрим робити нічого, от вони і бавляться у таких собі хакерочків.
Іншого разу усе було набагато простіше : потребувала начебто людина начебто спілкування (ну, так казала мені в реалі)...буває, сам такий. Ок, даю запит на френду і - починається : підтвердження прийшло через три тижні, після повторного запиту і персонального повідомлення, - шо ж ти, блін, так-сяка, хотіла балачки а у френди не йдеш, холєро?!. я як ідіот, а ти вся така біла-пухнаста. Но,.. - взяла. Пройшло ще два тижні. Балакаємось в чаті : через три абзаци виявляється, що вона дуже працює (я, вочевидь, ні?..), тому часу на чатування нема, і взагалі - у неї 579 френдів, на фіга я їй там здався?.. Нині видалився, хоча і особа, скажімо так, м'яко кажучи реально знайома. Коротше, вийшов я дурною як ціп наївною Савапугою. Тіпа, як завжди.
Ок.
Ну і от : після цих двох типових уже на ФБ шаблонних випадків я не вподобую ніяких сторінок. Ну а френди... - то взагалі тьомний лєс, куди вітер повіє, сім п'ятниць на тиждень, кому шо на умі, часом - дурдом на канікулах. Переживем.


Логіка жіноча : ха.


Правду кажуть, що жінку неможливо пізнати до кінця, бо у неї завжди є в загашнику шось таке, що тобі невідомо.
...Кажу вчора другу_по_партії, по сумісництву дружині : сфоткай мене, сірєчь Савапугу, на ФБ.
- Ти, каже, страшно виглядаєш : небритий, в робочих брудних штанях, і взагалі зі своїми довгими сивими патлами чиста тобі Діда-Яга.
- То моя сторінка, відповідаю, яка тобі різниця? ти ж і так туди ніколи не зазираєш.
- Бо я твоя жінка, ставить крапку диспуту, і я про тебе турбуюсь.
Сила... Так їхати з подружкою в гори на три доби, фоткатись в обнімочку - це нічо, нормально, а у всій своїй ужасній савапужиній красі вивіситись на фейсі для френдів котрих я уже і так нічим ніколи не зможу здивувати, - це не можна.
Ну логіка в цих жінок...чокнутись можна...

Дохнуть мухи


Хтось помітив, що уже другий рік підряд (чи третій?..) по великому рахунку нема комарів?.. ну там де я живу, у всякому випадку, це саме так.
А ще зовсім недавно близькість до річки породжувала такі їх орди, що спасу не було. Та щей при моїй есклюзивній групі крові, від котрої вони просто шизіють. Як і я з ними, - бо не було ні сну, ні повітря, а був спальнік влітку з головою. Навіть так.
Отож, начебто ура (поки що), начебто і цього літа я міг би нормально спати, якби хотілося. Але ж, холєра, не хочеться, бо найшла інша гризота, погірше комарів з мухами, - але то неважно.
Так ото я про мух, котрі чомусь дохнуть : не про хімію, не про клімат, - а про гинче, банальне.
От надходить в людини в селі вечір, закриває людина вікно від гіпотетичних комарів, але ж денні мухи-то в хаті літають, жужжать... Ну і нехай собі.
Рано встаю - усі мухи валяються дохлі. Ніц з ними не робив, ніякими трутками не труїв, - просто закрив вікно і мирно чи не дуже, але заснув. А на ранок усі мухи - трупікі.
Питається, - чого?.. Я не знаю. Але це теж класно, особливо якщо врахувати що деякі з цих волохатих мерзот часом мають звичку вночі раптово сідати тобі на писок. Так і інфаркт можна зхапнути.
Така банальна житєйська сіт'юейшн без прикрас, - натюрліхь, як воно є.


САВАШОП


Видибав собі нову-стару забавку - інтернет-магазини. За браком, себто повною відсутністю адекватних спілкувальницьких українських соців, це - просто якась захоплююча зараза. Особливо, коли хочеться скупити половину всього що там є (а є там купа всякого класного і дешевого), а грошей на то, ясне діло, як кіт наплакав.
І згадав я собі початки цього дикого шопінгу, коли поруч висіли оголошення типу "куплю мерседес" і "продам мерседес". Поруч, через абзац. Купи ж, і не пиши що куплю чи продам.
Тепер пішла інша дурня. Є така собі рубрика "віддам-подарую даром чито задарма". І якщо із центральних чи східних районів надходять часом пропозиції просто ахові (подарую велосипед, ноутбук тощо), то від мого гламурного міста одні суціль цуценята і кошенята, на крайняк - сарафанчики для дівчинки на виріст 5-7 рочків. 3.14здєц.
А реально це все пояснюється просто аж до бридкості : у нас не лише будівельний бум, у нас іще бум народжуваності. Море мамаш ні фіга не роблять, лише сидять дома, родять діточок, а потому продають їхню білизну через тисячі сайтів та пейджів на соцах. А аби не було скучно, заводять котів-собачок, приплід від котрих втопити не годні аби не мучилось, ото й загаджують цими своїми гімнами усі можливі соцресурси. Зате жлобство і жадність чисто наші, галичанські : ніц нічого задурно, навіть банєк який на сміх, - одні цуценята, котенята та вінілові платівки часів їхніх достойних дідів-прадідів. На тобі, небоже, що мені негоже.
...Був час, я пробував щось давати задурно ачи просто за свій рахунок. Одних впрошував, інші не брали як затяло, ще інші - підло мене використовували. По любому, - більше не пропоную.

 

P.S. Між іншим, термін "Савашоп-Savashop" - мій. Здибаєте де в інтернеті, - дайте злодюзі по писку.


Memorable events?..


Заїло мене трошки, що цей безподобний соц перестав мені нагадувати про пам'ятні події, що сталися минулими роками у ці дні. І спробував я сам пригадати, що ж воно тоді було, починаючи від 2013...
2013. Була ще одна сторінка перед цією, десь якраз влітку 2013-ого вона тут і висіла з url~/savapugu. Потому вона попала мені під поганий настрій і я її чось видалив. А, - була іще одна із url~/savapuga... цю гугла з переляку заблокувала, бо не додула шо ж воно таке за фрукт ця моя пташка. Або ж як загрозу національній безпеці США і ФБ, очевидно. От... ну а ця з'явилась так, десь в листопаді 2013-ого і з тих пір висить яко публічний дубляж закритого для читання сайту www.savapugu.jimdo.com
2014. Дикий ентузіазм всюди де тільки можливо. Сутички із неадекватами, котрих на ФБ як гною, море якихось транзитних фейсфрендів і всяка фігня з постів-перепостів. Туманно це все якось пригадується, але спокійного життя не було точно.
2015. БП : це не БлокПитания і не подвійний матюк, а "без поняття". Тоді у нас була занадто уже бурхлива, демонстративно-публічна діяльність на любовно-зрадницькому фронті, і нам було якось зовсім не до фейсу. Тоді було - як би вберегти свій фейс реальний, тим паче що виписує моя Савапуга тут такі заморочки, що я можу лише поспівчувати тому, хто це все сприймає за 100%-ову правду. Стібаємось Ми здєся, - це наш профіль.
2016. Ніби й недавно було ж...але не писалося нічого, бо не було часу : робота, роботи і заробляння манів всюди по світах.
2017. Коли виснажились абсолютно всі українські спілкувальницькі соци, зникли усі співбесідники, перестали дописувати на сайт коментатори, - ми активували цю сторінку. Я довго не міг психологічно звикнути до ФБ як до різновиду блогу чи літсторінки, але виявляється таке теж можливе. Найголовніше - не чекати нічиєї реакції чи лайків : просто мати це як різновид роботи. Тоді все піде легко і комфортно, - так як тепер.
...Аще тішить, що виснажилось наше любовно-ліричне джерело за відсутністю Музи як такої. Сумнівно, що вона коли вже і з'явиться : роки йдуть, і ми поступово стали нецікавими тим, хто цікавий нам. А сторінку свою я, чую, навряд коли вже і відкрию усю для публічного читання, - усі її кілька сотень ілюстрованих постів, віршів та просто інтимних записів. Хочеться спокою, котрий нам навіть не сниться. Може, - і "на жаль".


Бензо-тоска.


Зломилась у мене бензопила, акурат після усіх іще нею ж спиляних дерев та порізаних кобанів, котрими вже добрий місяць завалене і подвір'я, і садочок, і усе що тільки де є біля проходів та стежок.
...Тим часом, періодично лляються дощі, ця вся купезна гілок та ріщя шарудить по ночах на вітрах, а я ніц не можу вдіяти : циліндрово-поршнева група якщо полетіла (а вона полетіла), то це тоска зільона і чорна безвихідь.
Простіше простого піти у майстерню, і цю всю фігню поміняти на нове. Але раз я там уже був, обійшлося мені це задоволення мало не в півціни усієї конструкції, тому йти знову із цим дихаючим на ладан китайосом зовсім навіть більше й не хочеться, - простіше купити нову.
...Тим часом, з ранку до ночі десь за моїм городом і тамтими в'язами торохтить явно не китайська бензопила ("мають же люди щісті, блін..."), поступово породжуючи в мене недобру заздрість, хоча заздрість мені не властива взагалі як така.
...Тим часом, приїхавши до міста, перше що я почув на балконі, - торохтіння бензопили на ближній околиці, десь там біля річки, котру мені було ще донедавна було видко з п'ятого поверху, аж поки черговий який "Дурбуд" не вигрохав перед носом-балконом шось таке новітньо пустуюче багатоповерхове. Уже не заздрю, а починаю хіхікати : вони що, змовились?..
...Тим часом друг_по_партії купила пару майок на мене, поки я був по роботах. Одіваю - тісна, холєра.
- Яй, чоловік, та ти просто розсуперменився в селі, коли ж ти встиг, що майки рєзко тісні стали?!..
Хе... Це все вона винна, зламана бензопила, бо поки супернадійна китайська техніка благополучно валялася на бетоні, я проводив тестове випробовування китайської пили ручної садоводчєской (так на ярличку і написано). День проводив, два проводив, п'ять... - аж поки не виріс із майок сайзу LM, "Last month" сірєчь.
Тай чогось там іншого окрім майок, зрештою, також. І то давно.


Про стєрв


Останнє дно, на котре здатна грохнутись жінка, - це стати стєрвою;
жінці можна простити усе, порозумітися і вияснитись з нею теж можна про все;
ставши стєрвою, назад дороги нема;
стервозність однозначно непростима.

 

Сільський театр

В тому моєму-чужому селі, котре я ненавиджу, але куди волею життя змушений часом їздити, є така дурнувати приповідка, що "родичі стрічаються лише на похороні і на весіллі". Дурна то дурна, але - правда.
...Цього року у мене вже були два чергові похорони серед родичів. Фактично, родичі не прямо мої, як на мене - нормальні, але візуально про їхнє існування я згадую саме на похоронах і на весіллях.
Ото тепер має бути весілля в моєї похресниці. Реально ця похресниця - це те немовля, котре я колись вперше побачив у колисці, а потім яко красуню-блонд два рази на похороні тих таки родичів. Увесь інший час ми і не родичі по крові, і не друзі, і взагалі не ясно хто чи що одне одному.
Не піду я на це її весілля. Осточортіли мені ці спектаклі на тему сімейно-родинних цінностей до наступного якого похорону чи весілля. І якщо женитися у цих всіх родичів начебто більше вже й нікому (тобто, насильно пити під тамаду мені не прийдеться), то вмирати там, прости Господи, ще є кому.
...Прощатися воно легше : розсипчата грудка землі у яму, кілька хвилин щирих спогадів, - і усе. А знову ж таки щиро тішитись із красивої благополучної молодості по суті чужих мені людей, котрим я глибоко приховано десь...
Ви будете сміятись, - але найбільше мене стримує від цих весіль те, що треба купляти новий одяг персонально для цього випадку. Потім цьомати молоду в щічку (гм... я ще не настільки старий, аби робити це байдуже), і бути під пресінговим контролем свого друга_по_партії увесь час застілля.
От воно де справжня собака зарита. Та я цього й не приховую, бо я - такий.

Куниці повернулись...

 


Я не раз писав про появу куниць на свому обійсті в селі.
Один раз серед білого дня зустрів їх біля малини (дурні сусіди через паркан тоді ще не тримали не менш дурного пса). Потім вони якось наче зникли, як і їжаки. І я, перед тим змінивши трошки дизайн саду-городу-подвір'я, дуже переживав, що постворював якісь перешкоди їхньому пересуванню. Весь час я потім намагався прослідкувати їхні гіпотетичні стежки, і от аж тепер я абсолютно спокійний. Бо знаю, звідки вони приходять, де приблизно живуть і кудою повертаються назад.
...Вчора із тією різкою зміною погоди (ачи через фільми на ТБ до 3-ьої ночі), я довго не спав, і якоїсь миті, майже під ранок, почув звуки, котрі не сплутаєш ні з якими. Так балакають між собою тільки куниці, - ще й тому, що тієї глупої ночі не могло бути ніяких птахів, котрі би так вуркотіли, як цілий виводок куниць і куницяточок. Та і їжаки ніде не поділися : сиділи у трускавках серед білого дня, сопіли після опівночі біля лавки і поза нею. Кожне сотворіння, якщо йому не заважати, знайде свої шляхи-дороги...
Але і я нарешті знаю, що де можна переробляти, а що має залишитися таким, як було до мене.

Я теж Кифа

 


Ті, котрих проклятий совок заторкнув хоч крапельку, - чи в дитинстві, чи в юності, - знають, що це за зараза.

Звичайно, у ту пору, хто би як не надував щоки від ура-патріотизму, були люди усякі, і далеко не кожен усвідомлював, де він живе і як.

Але тут не про це.

У пору мого безшкарпеткового і безкохавинкового (туалетного паперу) дитинства був у книжках такий поширений персонаж "мастер Переделкин". Суть його діяльності зводилась до переробки будь-яких оригіналів на свій манер. Це не був плагіат у прямому смислі, а щось переінакшене, тому начебто і безпретензійне.

Передєлка Святого Письма іже з ним почалася , мабуть, наступного ж дня після оригінального дня Воскресіння, просто біля відсунутого каменя гробу Господнього. Потім знищувались іще живі свідки чудес І.Х., а піку садизму цей процес досяг, звичайно ж, у пору жутко святої інквізиції. Про таке, як ріки крові невинно убієнних язических немовлят во ім'я і во благо, я уже й не говорю.

На жаль, процес цей далеко себе не вичерпав, і продовжується до цих пір.

Я вже мовчу про сектанство у всіх його іпостасях : сучасні католики позмінювали навіть тексти уже давно не оригінальних, а тому практично безпомічних молитов та обрядів. Залишився такий собі гламурний примітивненький спектакль, густо замішаний на зборах чи десятини, чи десятини у прогресії.

Мало що залишилось у сучасних спотворених майже до невпізнаваності текстах Святого Письма, але при всіх своїх потугах, неможливо змінити арамейські оригінальні терміни та імена.

Хоч щось залишиться на майбутнє, де можна буде при величезних складнощах відчути всю правдиву атмосферу того часу і ті істини, які тоді жили у тогочасних людей.

Кифа і Савл - два оригінальні імена.

Оригінали не перекладаються.

Не будьте Пєрєдєлкіними. 

Гороскоп : пам'ятка для влюбчівих мнітєльних Риб

 


 

Абсолютно

 

Деколи дуже корисно дістати привселюдного ляпася від людини, котрій ти апріорі не можеш відповісти, бо не маєш на неї злості.

А ще коли ти його дістаєш за відверте признання у коханні...

Чомусь завжди після цього настає така тепла, щемлива і якась ясна вдячність. Кому-чому, - невідомо...

Психологи скажуть - мазохізм. Духівники скажуть - блаженні принижені. А мені здається, що цей ляпас - підтвердження того, що десь глибоко ця людина любила і тебе.

Та аби це зрозуміти, їй треба було вчасно отримати свого ляпаса і хоч на півоберта роззирнутись навколо.

Ляпас - це розкіш, це - нагорода за сміливість. Дякую, Алла.

Was ist das?..


Шо зі мною є, врешті-решт?..

Усе життя кілька разів на рік в когось закохуюсь, незалежно ні від яких розумних обмежень. Найгірше ж що я їй, абстрактній, одразу ж чесно в цьому признаюся.

У 97-ми випадках із ста то не має ніякісінького продовження, зате скільки забирає нервів і безсонних ночей...

Позавчора після такого чергового признання мені заявили, що це (признання в коханні тобто, просто,безо всяких претензій) або маразм, або ж я приколююсь. Видалила вона мене з френдів і заблокувала сторінку. От навіть так. Тобто, третього варіанту не дано.

А третій же варіант, це саме той, про кохання.

Це вже, по-моєму, трішки перебір, - із маразмом-то. Ну не може такого бути на світі, аби таке-сяке, небажане, смішне, яке завгодно, - але ж кохання та було маразмом. Чи приколом. Любов це прикол? хтось від цього стану тащиться? комусь це все в кайф, особливо коли без взаємності?..

Це все точно якось безнадійно ненормально, на грані маразму.

Ай, шо там писати, і так все ясно.

Нічо, може бути


...А який же я був щасливий ще на початку літа, коли вперся рогом і захотів відпочити від усяких робіт на "багатєнькіх буратін", а просто в своє задоволення побути в селі, полазити на річку і до лісу, посидіти за компом, - та що завгодно, але НЕ ходити на роботу.

Майже відключив телефон, не відновлював інтернет-оголошення про свої послуги і думав, що так буде хоча би до вересня.

Ан, - нє.

Вичислили момент включеного кийстару, видзвонили і загрузили роботою по самі вуха, як я не відмовлявся.

І тепер : знову щодня вставай в 7.00, приходь у 20.00, туди-сюди, бай-бай і далі до роботи за півміста від дому, шість днів на тиждень...

Аще всяке сниться, аще деякі примарюються, аще хочеться таких фокусів, що най не говору...

Ладно, це в нас льос такий проклятий. Вічно мені все не рехт.

Курсиви-7


***

Курю люльку з дешевим тютюном,

А ти шукаєш у полях замінник кави.

З рубрики "Якщо завтра війна".

 

***

Викосив лободу товщиною в палець,

Потім картав себе за невігластво.

З рубрики "Якщо завтра голод".

 

***

Їду на роботу однією дорогою,

Вертаючись - шукаю резервну.

З рубрики "Якщо завтра блокпост".

 

***

Чуючи запах твого вечірнього тіла,

Намагаюсь втритул тебе не хотіти.

З рубрики "Якщо завтра самотність".

 

***

На околиці міста дорогу перебігла куниця,

Одна з поодиноких справжніх міщан.

З рубрики "Якщо завтра пустеля".

 

***