S A V A P U G U

Пустеля Фейсбук.

***

 

Коли якийсь час назад вийшла відома постанова про заборону всякого сміття штибу VK, я сплеснув руками і сказав собі "Ах!.."
Тепер, думаю, нарешті прийде сюди купа всяких юзерів, настане повальне доброзичливе спілкування однією мовою, і забудеться про хамство, взаємну зневагу до читача-дописувача, нахабність адмінів сторінок та спільнот котрі не дотримуються ними ж задекларованих правил, втручання у приватну переписку, - і все таке файне класне чудовезне багатогранне настане амінь.
Хто іще пригадує незабутній і, як показав час, абсолютно незамінний BloxUA, той мене зрозуміє.
"Чекай, - каже мені Савапужка, - прийдуть-то вони на фейсбук із звичками VK... ти шо не поняв?.."
Тю, пташко моя кохана, шо ти мелеш... та де ж там?.. люди скучили за людськими розмовами, на одній мові, в одній країні... та нє, та ніяк...
Помилився я. Не Савапуга, а я, як реальний житель своєї рідної Галичини, котрого уже мало чим здивуєш, і котрий абсолютно переконаний у своїй безпомилковості. Помилився жорстоко.
...Не пройшло і двох місяців як почалось.
Не російською і без шовінізму. Українською почалось, - вишукане таке, коли гламурне коли прямим рашен-матом хамство.
"Що ви верзете?.." - пише мені адмін-редактор однієї галичанської інформ-сторінки.
Капєц... і я з ним ходжу по одних вулицях Франика... десь може і бачились по ходу...
"Такі як ви засмічують дописи спільноти", - вилазить мені з Месенджера якесь невігласне веб-одоробло, котре навчилось натискати кніпочки без того аби знати де шо треба натискати перш аніж публікувати шаблонну фб-сторінку, котру воно чомусь називає спільнотою.
Жуть... і це Львів... а най то холєра возьме, Господи Боже...
"Така вона НАША закарпатська мова..." - вчить мене бридотний рашенський анонім локації як мінімум неукраїнської.
Хм... ну цих просто блокується, раз це не зробив ФБ за запитом Конгресу США.
"Бла-бла-бла..." - краде у Савапуги цілу замітку один відомий літературний туз, навіть на надто переробивши текст оригіналу.
Плюнь, Савапужка, такі ж усіх перебрешуть. Тай кілько там ще того життя йому лишилось у пиятиках та злобності до всього живого... оно і по фотці видно шо хворе.
І так далі, і в такому ж дусі, на кождім кроці.
... І куди Савапузі податись? та нікуди.
Дописувати російською на російський контент? - бридко, там свого хамла перебір.
Англійською у спільноти англомовні ? - та можна, але ментально воно чуже : єдина перевага, коли нарвешся на англомовного неадеквата в принципі не завжди то і зрозумієш. Зігнорувати теж не можна, бо сприймуть за безхребетне і сядуть на голову.
Китайською? з ким і про що?.. тай цензура в них офіційна, не прихована як українська.
Тупік :
безмежний інтернет, а поговорити по-людськи ні з ким.

 

***

 

Паралельно почалися фокуси посерйозніше.

Радше, почалися вони на ФБ ще кілька років назад, але тоді якось на то не зверталось уваги, списуючи все на недосконалість трансляції самого інтернету.
Як виявилось, ані кабель ані роутер тут ні при чім.
..."Я сюди не заходжу, бо моя сторінка зламана", - писала мені моя фейсдрузя іще ох-скільки років назад.
Як зламана? навіщо? - дивувався я, насправді їй не вірячи, бо смисл який?..
Зламувати банальну безкоштовну сторінку з котрої нічого не візьмеш окрім постів-перепостів і купи зіпсованого настрою?.. шось ти не теє кажеш, Анічка...
... Але як завжди, - хто високо підноситься, той боляче падає. Тобто, - як тільки ти упевнишся що все погане позаду, воно підстереже тебе там, де ти і подумати не міг.
І я почав придивлятися до всього оточуючого середовища.
Почав із того, з якої статі на моєму суперкомпьютері з'являються віруси, котрі дубова Авіра мала би з'їсти так аби я того і не помітив?..
Windows7Ultimate тоді ще була, це неабищо...
Але ніякий насправді UkrNET мене просвітив.
"На український контент бла-бла і не тільки нині зафіксовано хакерську атаку невідомого походження...спецслужби розслідують мана-мана..." Нині - це заднім числом днів через три.
Хм... на сам-самісінькій Фейсбук? як це?.. для юзера-дилетанта котрий молився на це чудо 21-ого сторіччя зрозуміти це було нереально.
Операційка "гавкнула" через півроку. Іще через півроку згорів жорсткий диск. Через місяць загнувся й найпотужніший із існуючих на той час Acer. Паралельно, за законом Мерфі, ціна ноутбуків виросла разів у п'ять. Ну, ви знаєте.
...Шо робити людині, котра покуштувала пряник, котрий у неї видерли з писка?
Варіант перший - гризти сухарі. Варіант другий - піти у найми і купити новий ноутбук.
Перший не підходить, бо вже була Савапуга. І бо треба було давати оголошення про свою власну найманність. Тому виліз я зі своєї теплої барлоги і купив не лише ноутбук, а і весь шо не є справжній ПК. Для нас із другом_по_партії це стало святом.
Про кредит у банку на частину цього та іншого добра на цілих 6 років ми намагалися не говорити.
Зате буде весело, буде розважаюче, буде гарно, думали ми з Савапугою теж.
Закатали рукави чи лапи з пір'ям і зпробували стібатися на ФБ, як це було раніше на BloxUA.
Але виявилось, що попали ми явно не туди.

 

***

Я знав що писати, але далі не розумів де знаходжусь.
Лізти без знань про інтернет у сам інтернет - це те саме, що купатися на Водохреща на одному ура-ентузіазмі. Мокрим бути ти будеш, але просохнути до попереднього стану тобі уже не вдасться ніколи.
І я почав учити матчасть.
...Для людини із несхильністю до математики та інформатики зрозуміти навіть елементарні речі складно. Це тепер воно все дуже легко вкладається в голові, який код не розглядай. Тоді ж я ходив по хаті як зачумлений, намагаючись зрозуміти розумом різницю між файлом і біном, сайтом і вебсторінкою, ба навіть - між папкою, томом, портфелем і сектором жорсткого диска.
Правда, HTML with CSS пішло одразу : легко і захоплююче. Але це рівень дитячого садочка.
На JS заклинило : маразм, нічо не зрозуміть, чокнутись можна, думалось тоді. Перескочив одразу на мову С : фу, блін, нецікаво якось... С++ цікавіше і простіше... JAVA - ну це казка, моя любов назавжди і понині.
А воно мені треба? - зловив якось себе на думці через рік копирсання у тоннах символів та прикладів коду. Та таки треба, і понти тут ні при чім.
...Знайомий компьютерник робив останні спроби врятувати ще той Acer, набираючи у терміналі якісь команди, одну за однією, безрезультатно.
Термінал, чорне вікно, жах якийсь, - думалось.
"А у Вас такого з Віндоуз не буває?" - cумно спитав я його не прощання, пакуючи візуально-живого, але уже безнадійно-мовчазного Acer'а до сумки. А раптом він собі може справити, а мені задешево ні?
"Я на Лінуксі", - всміхнувся доброзичливо потискуючи руку.
Я запам'ятав.
... У новий BIOS я запхав усе-таки W7 блін Ultimate.
Новий ноут запихтів, бадьоро проспівав вхід і показав температуру процесора : +55*С.
Яй...
Так-с, даю тобі три секунди знайти в неті шось нормальне, ато загнеться і цей ноут. Гугла, - впірьйод, шоб тебе з твоєю системою безпеки чи ти не робот...
І я згадав : Лінукс. Пінгвінів я люблю, - а раптом?..
Знаходжу перше що попадає на очі за принципом аби було задурно і найменше за розміром, закачую якийсь незрозумілий архів, - фух, може гірше не буде, га?..
...Можна не знати шо таке цвях, але з першого разу забити його як слід. Так само в мене вийшло з Лінуксом : я скачав саме той варіант який найкраще прийняв мій новий ноут, і встановив його хоч і не з першого разу, але десь з 7-го точно.
І побачив я що це добре. По нинішній день і форевер.
...Але до стьобу Савапуги це не має ніякого відношення.

***

Вірусів я більше не боявся.
Коли пригас перший шок від незвичності користування Лінуксом у порівнянні із "ОС для блондинок Windows", я оцінив свої творчі муки по освоєнню тих знань, котрі потім не раз виручали і мене, і тих хто до мене звертався.
Лінукс частково базується на мові С, і більшою мірою на мові Shell. І кожен твій крок, який виходить за межі простого перегляду вимагає від тебе введення пароля. Аналогічно, якщо хтось захоче залізти до тебе в ОС, він також буде змушений ввести пароль. Мій пароль, Карл. Звідси випливає : хакер не запхає мені віруса без знання мого пароля. А мій пароль в свою чергу захищений вхідним кодом на мові Shell, котра зацикленна на весь жорсткий диск Лінукса через пароль входу на цей самий жорсткий диск.
Ги...весело.
Тому Фейсбука із його вірусами я уже не боявся. Я не боявся також і Гуглу, Укрнету із його лавиною так до кінця незрозумілих мені JS-тів, і взагалі начебто мав би почуватися спокійно, як дошка з грушки коло хати, котра вже давно не грушка і не дошка бо згнила ше тамтої зими, крапка. Та тішився я рано.
...Дуже часто в житті виникають ситуації, коли тобі здається, що якесь вселенське око бачить усі твої потуги і чемно чекає, поки ти вирішиш усі свої проблеми аби підкинути тобі проблеми посвіжіше.
Фейсбук і тут їх знайшов на голому місці.
Одного чудового - таки так - ранку заходжу я на фейс. Тобто, це я так вважав що заходжу. І зустрічає мене при вході таке ж чудове повідомлення : "бла-бла, зайти ви не можете бо або сталася помилка або ваш акаунт недійсний або інше яке ХЗЩ тому пропонуємо вам скачати ваш архівчик і котіться звідси куди подалі а не хочете то як хочете". Смисл приблизно такий, але звісно ж вишуканою українською мовою, котрої у фейсовому хелпі за дефолтом і не пахне.
... Це був облом.
Мати на фейсбучній сторінці море постів, десятки френдів і невідомо за які гріхи не могти туди зайти... таке треба пережити, аби зрозуміти.
Архів вони мені так і не дали. всі матеріали пропали разом із френдами і рожевими мріями на супернадійність МОП-структурної електронної начебто техніки.
Усе, думав я, перекрили гади кисень Савапузі хоч таким чином. Пропав чудовий фейсбучний лінк /savapugu, а цей теперішній (/sava.pugu) насправді є уже третім. Бо таке саме западло невідомого походження було іще раз.
Але ми з Савапугою пережили і його.
Та до стьобу от просто зараз нам якось було поки що не у фарт.

***

Після цього випадку у мене з'явилася Перша звичка фейс-юзера : скачувати архів сторінки.
Звичка саме для таких випадків, враховуючи що винуватим ти можеш виявитись будь-якої миті і зовсім не конче під час хакерської атаки звісно ж а'ля рашен, бо хто ж як не вони, да.
Нюансик же цього процесу полягає в тім, що ти не знаєш коли це станеться. Не атака, а черговий маразм Фейсбуку. І хоча помічено, що це якимось дивом збігається із нашими Галичанськими великими релігійними святами, але звісно ж це все не так і це все мені здається.
...Наступний фінт від фейсу мене спочатку розсмішив своєю абсурдністю. Будь-який маразм він спочатку може розсмішити, аж поки ти не побачиш, що чергової твоєї сторінки теж уже нема.
Як це не смішно звучить, але аватарка виявилась не того формату і не моя. Так мені спливаюче вікно при вході і пояснило. Теж щирою українською котрої там і нема за дефолтом.
І тут вперше у культурному НЕТі я сказав слово "блядь". Не з "-ть", як помилково всюди пишуть, а правильно.
Так : аватарка формату не того, невідомого походження сірєчь крадена ачишо. Ачишо... звіздєц. І то тільки у мене, а не у кожного другого у цьому самому фейсбуці.
...Аватарка була моя власна, оригінальна, хоча і редагована з якогось інет-шаблону. Дав я їй бідній рамочку, підмалював злегка бордюрчик зеленою фарбою, і створив теперішню третю за рахунком Савапугу фейсбучного розливу, додавши для гарантії логотип ну вже точно настільки оригінальний і неповторний як і сама акварельна фарба котрою він малювався. Зараза її проковтнула, не спіткнувшись на стадії реєстрації, і пустила мене у теє що я там типу створив.
Створив, - і затаївся. Постів нема, френди розбіглись, настрій ніякий, перспективи туманні.
Відчуття жандарму за твоєю спиною стало майже фізично відчутним. Писати чи не писати? а шо саме? а видалять чи не видалять написане? а якщо писати то яким тоном? а... стоп.
Стоп, Савапуга. Отако стань і розклади усе по поличках ще раз, всоте.
Перше. Потрібен тобі цей фейс? Ні.
Друге. Любиш ти Савапугу? Так.
Третє. Залежить тобі шо про тебе подумають інші? Ні.
Можеш ти обійтись без Фейсбуку? Так.
Без Савапуги? Ні.
Без інтернету у великих обсягах? Так.
...Все стало на свої місця, просто і легко.
Дав запит на візуально класну українську спільноту, і окрилений як молода неопірена Савапуга написав свій перший публічний аж від самої шо не є Савапужиної душеньки пост.
І - почалось.

***

Про те, що звертатися у фейсбучний хелп справа марна знає увесь інтернет. Будь-яке реально поставлене звернення буде зігноровано, і у кращому випадку вам відповість робот шаблонними фразами про налаштування вашої сторінки. Тобто, по факту ви самі винні, що з вашою сторінкою шось не те тому учіться її налаштовувати, сенкс фор етеншн.
Трапляються поодинокі випадки коли особливо принциповим юзерам вдається виправити який фейсбучний вибрик зібравши море скрінів та заручившись юридичною підтримкою. Тоді буває. що Сам Facebook зі скрипом здається і виправляє свою ж помилку. Уявіть собі, яких зусиль це коштує користувачу. Але таких випадків - один на тисячу.
У всій іншій своїй масі ФБ будь-якої миті може зробити з вашою сторінкою все що захоче : видаляти тексти, читати приватний як не є чат, блокувати сторінку, або просто - не робити нічого що би ви там не писали. Про цю останню звичку фейсу трошки пізніше, коли йтиметься про спільноти.
...Що таке вебсервіс взагалі? Це як зошит в лінійочку котрий ви собі купили аби шось там записувати. Цей зошит (сайт,сторінка) ви собі оформляєте в обкладинку (вебдизайн), маючи такі-сякі власні про це уявлення (мови HTML, CSS, JS), і показуєте свою творчість усім кому хочете (френди). Хтось із них вам каже свою думку (лайки, коменти), хтось з того сміється (таких ви блокуєте чи видаляєте). Або просто ніколи не питаєте нічиєї думки (відключаєте коменти або робите це вибірково для певних друзів). Якщо ви просто потребуєте спілкування, вам достатньо нормального відношення до свого зошита, а є ще типажі котрі за перегляд цього свого зошита беруть плату (фріланс за лайки, коменти, лінки). Цей типаж доречний тоді коли у цьому зошиті написано справді щось цінне і корисне (Вікіпедія, спеціалізовані знання тощо). Якщо ваи байдужа чиясь думка ви пишете самі для себе (не набираєте френдів або створюєте блог наприклад на Blogger).
Будь-яка перша зустрічна людина може створити свій Фейсбук. Заплативши доступну плату за домен (сom, org, net) ви отримуєте шаблон сторінки, самі робите дизайн по інструкції, домовляєтесь з Гуглом про статистику та платну рекламу, постите-перепощуєте туди все що завгодно з інтернету і вуаля - ви власник соцмережі.
Іще невеличка плата - і ви маєте не лише свою базу даних за усіх користувачів котрі туди реєструються, а і капання копійок на банківську картку за іхні лайки, коменти чи просто кліки на посиланнях.
Уся кухня. Все залежить від того, чи воно вам нада.
Що ж відбувається із користувачем, котрий заходить на будь-яку сторінку в інтернеті?
Ну це як прийти у читальний зал бібліотеки.
Ви реєструєтесь, платите якісь символічні гроші , берете книжку і той самий свій зошит для записів і зручно всідаєтесь в крісло. Звичайно, бібліотекар десь тут теж ненав'язливо присутній, але це нормально.
Далі перелік фраз котрі вам точно НЕ скажуть у читальному залі :
* Це на фото точно ви (без привітання і з маленької букви)?
* Ви виглядаєте інакше аніж на фото ;
* А ви власне хто і якої статі?
* Мені не подобається ваш вираз обличчя чи інтонація (варіанти) ;
* Акуратно тримайте книжку на столі і не читайте (непишіть, не коментуйте вслух тощо) надто часто ;
* Вам не забагато стільки книжок на раз? у вас стільки вільного часу? ви ніде не працюєте (варіанти) ?
* Не суперечте мені, а то я вас у читальний зал більше не пущу і поскаржусь адміністрації.
Перелік можна продовжити.
Бо саме так відбувається у найпопулярнішій, загалом би чудовій соцмережі, якби не було приблизно саме так як описано тут із власного досвіду.
Але так є.

***

Саме на цій стадії спосережень я сформулював для себе Друге правило фейсбуківця : віртуал фактично нічим не відрізняється від реалу. Різні люди, різні характери, різні статуси.
Але є нюанси. Будь-який процес має свої нюанси. І дуже часто для даного процесу їхня кількість нівелює сам процес.
Отож про нюанси життя віртуального-фейсбучного.
* Ваше фото акаунту.
Ви можете розмістити фото крокодила із циґаром в зубах, написати що це Маша Петрівна і фейсбук це проковтне. При одній умові, - що це фото не захищене авторськими правами із відповідним клеймом. Якщо ж це так, фейсбук може навіть назавжди заблокувати вашу сторінку на тій підставі що це фото не ваше. Тобто, не ваше - в смислі не ваша власність як автора котрий його створив. Тобто за цією логікою ви є злодій. Йому глибоко плювати хто зображений на фото, - критерій оцінки справжності фото - авторське право, сірєчь - усе упирається в бізнес.
Мені дуже імпонує таке правило фейсбуку, але і тут є нюансик : дотримується воно далеко не завжди із нікому не відомих причин. Я мав кількох друзів, котрі видавали за свої фотки обличч із GoogleImages. Оскільки відеочату з ними я не мав, відчувши себе обдуреним я їх просто видалив.
Чи може бути таке в реалі? звичайно ж ні. Людину ви бачите такою якою вона є.
* Вікові та інші дані акаунту.
Тут теж демократія аж пре - і це чудово. Єдине, якщо ви напишете що вам 101 рік чи 1 з половиною, фейсбук чемно засумнівається і попросить написати шось інше. Вся інша інформація приймається на ура, але ваш емейл і номер телефону його мучитиме допоки ви там перебуваєте. Ну, але це як би вже нормально, тим паче що на відміну від супермаркетів ціни на капусту і акційний холодильник він вам усе-таки не присилатиме.
Гарний нюансик і до цього пункту : бачачи справжній вік людини чи місто проживання ви далеко не факт що її сприймете. Це правдива проза процесу. Особисто для мене має значення і вік, і місто, і стать, і мова, і віросповідання.
При умові, що це правда.
* Тематика сторінки.
Здавалося б, шо йому до того, що ви там робите. Та нібито так і є. Але не завжди.
Я бачив у спільнотах такі пости, за які у нормальних державах стерли б не лише сторінку а і того хто це постить. Бачив і протилежні, культурні і розумні записи. Нюансик полягає в тім, що якщо ці пости розміщені в одній спільноті , переслідуватися буде пост другий. Чомусь так.
Мало того : якщо хтось невірно зрозуміє написане (не всі ж вміють чітко висловлювати свої думки онлайн), то винним буде той хто написав, а не той кому бракує розуму зрозуміти написане.
Останніми дуже часто є адміни спільнот та редактори вебсторінок.
Але про те, що таке насправді вебсторінка і хто може бути власником соцмережі я описав раніше.
Наостанок про інтонації текстів, котрі недоступні для розуміння скануючому роботу безпеки.
Усе ще існує перелік заборонених слів до написання. Але якщо ви жартома напишете казочку про Телесика у пості про пожежу в банку НьюЙорка, то робот виловить з контексту слова "пожежа, банк, кинув у вогонь, запхав її у вогонь тощо", обвинуватить вас у тероризмі і коби лишень цим минулося. Натомість триповерховий відвертий мат прямим текстом фейсбук не помічає. Інтонація голосу чи мова жартів йому недоступна. Кирилична мова матюків теж, - української ж нема за дефолтом.
Чи почуєте ви інтонаційні нюанси у житті реальному? та миттєво.
... І що насправді ми маємо? а маємо те, що віртуал і реал - це два різні світи. У реальному житті дуже мало лазівок для брехні порівняно із віртуалом, хоча і предостатньо. Але аналогічним чином - замало простору для фантазій.
Тому Друге правило фесбуківця я визначив для себе таким чином : я відкритий тут настільки, наскільки це дозволяють правила соцмережі та інтереси близьких мені людей. Тому я не маю конфлікту між віртуалом і реальним життям.
Навпаки : мені приємно копирсатися на городі, мурувати стінку чи ходити на рибалку і думати, хто що мені скоментив чи що я ще напишу на Савапузі.
Мені добре саме так.

***

Це друге Правило я засвоїв миттєво, і ніколи про це не жалів.

Вже пізніше, завдяки хамству і взаємній неповазі юзерів у соцмережах, я вирішив для себе проблему реакції на це саме хамство.
Бо питання стояло ребром : або ти стаєш таким самим і такими самими методами, або ж залишаєшся собою.
Ламав себе у житті я лише один раз заради взаємного притісування із дружиною. Робити це вдруге через багато років я би не зміг, навіть якби й хотів. Залишалось одне - бути собою.
Але бути собою в колгоспі, кому відомо, річ нереальна за визначенням, тому Білі Ворони у колгосп і не записувались. Перевага фейсбуківських спільнот перед колгоспом у тім, що вас ніхто не примушує туди вступати. Хіба що ви самі того потребуєте. Я цього не потребував, але "поговорить" хотілось.
...Є на світі люди, котрим бракує спілкування. Не тому що їм погано живеться із рідними, а тому що рідним не все скажеш, бо їм того не треба. Савапуга - саме з таких. Якщо мені, як реальній фізичній особі того направду не потрібно, то дует із Савапугою цього просто вимагав.
І ми пішли в колгосп.
... Не пам'ятаю, якою була перша спільнота, як і те про шо вона була. Потім їх було багато різнопрофільних, таких що однаковою мірою мені пасували, тому - далі повний список висновків на нинішній день.
* Ви марно створили акаунт.
Коли мене вперше, а потім втисячне спитали "хто ви? він-вона-воно?" я зрозумів що людям лінь подивитись акаунт. І, - якщо там заповнені усі шо є пунктики, не факт що в то хтось повірить якщо навіть туди загляне. Ваш акаунт потрібен винятково самому ФБ : з таким самим успіхом ви можете вислати своє дані телефоном і далі фігурувати винятково під аватаркою. Нюансик в тім, що довіра до цієї автарки теж далеко не факт.
Насправді це не смішно. Але коли я на пустому місці нарвався на першого фейснеадеквата, а пізніше - другого, то після третього я зрозумів що щось тут не теє.
* Читайте правила спільноти. Або не читайте.
Це легко робиться, оскільки вони за шаблоном усі ура-позитивні. Як виявилось, ці правила написані не для дотримання юзерами чи адмінами спільноти, а для адмінів самого Фейсбуку.
Прочитає він шапку, скаже "Okey", і піде собі далі зі своїми перевірками.
Задекларовані ж самими адмінами спільноти правила не дотримуються по суті абсолютно, і найприкріше - що самими ж її адмінами. Єдине чого вони дотримуються, - видаляють вас зі спільноти за блокування за хамство самих же адмінів. Звичайні понти звичайних юзерів котрі мають себе за Шось.
Переконайтесь самі. Тому читаєте ви їх чи ні, це не має ніякого значення : головне тут - монетизація спільноти за рахунок ваших лайків та коментів.
Саме на цьому етапі, після кількох років у фейсі я сформулював для себе Правило фейсбуківця третє.
* Очищайте журнал активності.
Логіка процесу проста. Переважна кількість спільнот та публічних тематичних сторінок монетизована. Тобто, набираючи членів адміни заробляють певні гроші. Розкручені багаторічні спільноти заробляють гроші великі.
Хамство їм вигідне. Цілі ботоферми працюють на провокуванні хамства, породжуючи штучні лавини активності, лайків та коментів, і - власні прибутки. Вся система. Нюансик недавнього випадку із виборами Президента США саме завдяки такій методі полягає в тім, що це стосувалося уже не самого фейсбуку, а дечого посерйозніше. Але це там, там Конгрес, там ФБР, там це не жарт.
Тому єдина правильна реакція у цьому випадку наступна : видаляєтесь зі спільноти і шукаєте собі кращу. Потім йдете у Налаштування> Журнал активності і видаляєте абсолютно всі свої лайки та коменти з цієї спільноти. Лічильник монетизації робить корективи, і те що вони на вас заробили іде на благо людства. Але не їм.
Це третє Правило фейсбуківця.
* Очищайте усе від усього.
Хоча очищення Журналу активності для фейсюзера цілком достатньо, але для любителя ПК, котрий через цей самий ПК лізе на той самий фейсбук цього усе-таки замало.
Бо вийдете ви із фейсу - і вас зустрінуть на виході неспрацьовані гуглівські віруси та фейсбучні кеши із вашими же лайками і коментами, а у самому ПК - уся історія подорожі із куками і thrumbnails-ами разом взяті. Це при тому всьому, що ви поняття не маєте, що вас чекає при наступному вході у НЕТ.
Тому Третє правило насправді дещо розлогіше.
Сюди входить :
очищення історії браузера - всієї, з розширеннями включно;
очищення диску від тимчасових файлів (залежить від типу ОС);
очищення вмісту власне самої фейсбучної сторінки (помічено, що за два-три роки на сторінці стає складно працювати, усе що є в НЕТі туди проникає через перегляди і лайки).
Третій пункт, хочу чи не хочу, я виконую тоді коли бачу що тормоз. Усі попередні - завжди.
* Пишіть скарги адмінам Фейсбуку.
В нормальних країнах це нормально : ваш акаунт дає заробіток власне соцмережі, тому має бути належне обслуговування. До честі Фейсбуку ця ситуація потрохи зрушилась у кращий бік.
Звичайно, якщо ви дураку у відповідь скажете "сам дурак", вам у допомозі швидше всього відмовлять.
Ви не шістка, - ви нормальна людина, з котрою треба нормально поводитись. Будь-де, і в реальному житті теж. Там ви реагує на хамство, аби не сіли на голову чи не так? робіть це і віртуально.
...Отож, маючи такі гарні і дієві Три правила можна спокійно жити не лише у Фейсбуці, а й у самому інтернеті загалом.
Якби не один нюансик.
Нюансик називається "гвалтування моральних цінностей".

***

Але настала вимушена грипозна пауза, під час котрої мені було не до гвалтування цінностей моральних, оскільки маючи в хаті два фізичних цінних тіла із температурою +39.2 на протязі доброго тижня я менше всього думав про пустелі реальні та віртуальні.

І коли ми із другом_по_партії благополучно вижили і цього разу, я зрозумів що у цій моїй біляфейсбучній системі чогось бракує. Зовсім якогось бракує малесенького штришка, але саме він не давав мені покласти квітку і задоволено потирати лапки від завершення чергового Савапужиного текст-шедевру.

І тут трапилась нагода приєднатися до однієї гарної спільноти. Є ще такі, - і як правило це оригінальні нефейкові закарпатські спільноти та сторінки.

Я не буду їх аналізувати, бо за рівнем поваги до читача вони справді разюче відрізняються від абсолютної більшості усіх інших локацій, - країн чи міст.

Йшли дні, і поступово я з прикрістю почав помічати все ті ж нюанси, про котрі описано раніше, хоча й не реагував на це ніяк. Просто переконувався, - день за днем, тиждень за другим.

Тоді мені стало нецікаво.

"Нецікаво" - це дуже часто як вирок : це ніяк, це байдуже, це пустка. Як на мене, - байдужість це стеля, за котру далі йти смислу нема.

Мало того, я зрозумів чому мені нецікаво, як зрозумів і те, якого штришка мені бракувало до повного завершення системи. Не опису "гвалтівних моральних цінностей", - мені бракувало розуміння того, що про свої власні моральні цінності не потрібно писати ніде взагалі.

Оце було воно.

Все стало на свої місця. Ти за фактом не можеш бути собою, відстоювати ті ж свої моральні принципи не ризикуючи нарватись на той же неадекват будь-де на пустому місці, і - якщо ти не хочеш підігравати цінностям чужим, робити тобі тут абсолютно нічого. Підігравати я розучився давно, так до кінця і не навчившись. Не навчившись до тієї кондиції, котра би дозволяла бути повноцінним членом колгоспу, спільноти чи вебсторінки.

...Відпочивши у цій чудовій закарпатській спільноті я видалився швидше із принципу, аніж із нестиковок з її членами.

Мій перфекціонізм нарешті зробив необхідну мені відмашку, і аж тепер я вияснив для себе практично усе у соціальних і не дуже мережах.

...Ми з Савапугою вкотре в житті зупинились на перехресті, коли куди не підеш, - усюди знаєш подальшу дорогу. Аж до горизонту, навіть якщо за туманами й не видно ніякого горизонту.

Не знаєш куди йти, - стій на місці.

"Якось воно тай буде..." - цілком як за рідним Швейком.

***

Я забув ще один нюансик до Третього правила фейсбуківця, тому - повертаюсь.
...Звичайно, хакер хакеру рознь. Якщо справжньому профі це потрібно, він зробить із вашою інфою усе що захоче. Ну це якщо у вас на компі інфа настільки вселенсько-важлива для долі самого шо не є людства. І не стримають його ніякі паролі ні на яких мовах програмування. Тоді ви, як суперовий мен, аби не займатися фігньою із рубрики "Зроби сам" просто наймаєте свою армію таких самих супер-хакерів для глобального самозахисту. Тільки це тепер буде називатися "армія кризових менеджерів".
Ок, але я про юзерів домашніх, котрим буде шкода гігабайтів власних селфі із улюбленим котом чи перебуваючи в туалеті якого-небудь ТРЦ "Сільпо".
Однієї чудової миті ці усі гіги одним фейсбучним збоєм легко і назавжди пропадають, - це якщо ви на вінді, котру кожен вірус котрому не лінь, може легко з'їсти і не подавитися.
Тоді ви вводите іще один пунктик у Третє правило : робити шифровані архіви папок із зберіганням їх де-небудь у хмарі.
Хмари... окрім класичного GoogleDisk чогось надійнішого чесно кажучи не знаю. Він легко приймає різноформатні файли у вигляді різноформатних архівів, і єдине западло яке вас тут чекає - це збої в процесі завантаження. При малій швидкості інтернету цей процес досить-таки прикрий, хоча результат того вартує.
В результаті уся ваша безцінна інфа зберігається десь там в нетрях Гуглу. Нюансик є і тут. Якщо ви завантажите файли у вигляді архіву, GDisk акуратно і надійно це сприйме. Але якщо це будуть файли неархівовані будь-якого формату, то будьте готові до того, що Security System Google їх усіх перевірить на заборонений контент. І тут цілком можуть статися такі ж маразми, як із нашим-їхнім Фейсбуком : абсолютно безобідний файлик може оголоситися загрозою для людства, а ваш акаунт в гуглі аналогічним чином може бути просто тупо знищений.
Один раз я таке мав, хоча знаю точно, що ніякої аж такої інфи там не було.
Та вже, проїхали.
...Є іще один симпатичний варіант самозахисту від інет-вірусів, і полягає він у створенні окремого зашифрованого розділу жорсткого диску, де ви через систему паролів зберігаєте усе що вам потрібно. В цьому випадку уся інфа зникне лише при одній-єдиній умові : якщо реально згорить весь жорсткий диск без можливості чисто фізичного відновлення, - ну наприклад, ваш ноут випадково попаде в мангал замість шашлика чи шось іще такого.
Але це хоч і буває, та, самі розумієте, нечасто.

 

***

 

Пройшло кілька місяців з часу написання попередньої замітки цього розділу Савапуги, і мені дуже хочеться назавжди завершити цю тему. Завершити у такому варіанті як є : сумбурному і не завжди послідовно-логічному. Не на песимістичній і не на оптимістичній ноті, а просто тому що мені це більше нецікаво.
Аще тому, що основні позиції я для себе вияснив і, на жаль, вони виявились правдою.
Іще ж тому, що зовсім уже недавно з'явився черговий нюанс процесу спілкування в соцмережі Фейсбук, і досліджувати його - навіть для самого себе - мені зовсім не хочеться, тай безглуздо.
А в двох словах : я побачив як дико легко можна пересварити усю спільноту ачи й країну пустими політичними фокусами типу "виборчих симпатій".

Так легко і так просто, що аж.
Я пас.
Пустеля залишилась пустелею, по котрій бродять у броунівському русі інет-користувачі у пошуках чи спілкування, чи самих себе, чи у статусі напасті для інших.
... Та інтернет - це класно.
І соцмережі - це теж класно і драйвово.
І ніхто нікому нічого ніколи не повинен, - а не винен так тим паче.

Розмістивши цю популярну фотку новітнього фейсфюрера я міг би наостанок навіть рявкнути "хайль".
Та - забагато честі аж на самий "хайль".

Спляжа.