Нах форсаж.


Понесло мене...
Після умопомрачітєльних пошуків роботи надибав золоту жилу :
от воно, - Моє !..
Щоранку виходжу з хати вдосвіта, 9 годин на ногах із двома перервами по 10 хвилин, приходжу ввечері додому, - кладу на стіл дві кольорові купюри. Зате які...
Наступного вечора друг_по_партії стрічає із червоноікровим столом : нехай, - і знову два кольорові паперчики.
...Аж нині паде дощ : якраз вчасно, бо вся цьоготижнева робота зроблена, клієнти задоволені, вівці цілі і вовки ситі. Ідилія.
Один чисто умовний вихідний - це ж чудово, чи не так?..
полежати на дві години довше,
побути в інтернеті про котрий я вже почав забувати бо нема коли,
подивитися з іншої планети на все те чим іще донедавна так страшно переймалося...

...Під мокру пісню вранішніх птахів
Я вийду в дощ
Я вийду у світи
Ти кажеш "Ви" так вперто -
Зайвих слів не допускаєш навіть в поглядах стишка
То несуттєво - бо ми поруч ходим кожен сам собі
Того що є достатньо - без дощів хотілось б жити
Най все так й буде...


За перегонами...


За перегонами минулось всі чотири сторони
Одна ж зосталася - неопалима площина
Де ні травиночки -лиш жовтий пил нескорений
Де попід фосами - терновая весна
Де перед поглядом - пожухлі сонні китиці
Що заставляють голову схилять
Мені те все - як майже сон цілющий видиться
Як вічна пісня котру знов співать...


Зорепад-Дощосніг.


Снігодощ, дощокрап, сонце знов, вітруган,
Перестав, перейшов, білокрупний туман.
Геть розтанув умить, почекав як підеш
Без кашкету кудись -
І закрутить увись
Твої патли в канкан
Ця весняна Безмеж, цей квітневий Шаман,
Ця безлика Любов, цей Природи тиран...

Ці льодяники слів пережовуй як хоч :
Зорепад їх замів, їх залляв снігодощ.


Квітень.Великдень.


Купу часу не маю як добратися до цих сторінок... Насправді нема ні часу, ні можливості щось спокійно обдумати і чогось тут написати. І хоча й є багатезно чого нового і суперкласного, але все воно тягне за собою наведення порядку і в неті, і в хаті, і в голові.
В голові - порядок : тобто писати не хочеться, бо все і так ясно.
В хаті - такий жуткотворчий бардак, що його уже не виправить ніякий ДеньПорядку чи іше чось такого.
В неті - це мається на увазі у СВОЄМУ неті : теж щось пішло геть чисто гинче, десь призабуте старе, а радше зовсім якесь не теє що раніше.
Такі от розклади.
...Про особисте не будем. В принципі, Савапуга ніколи не була прихильником привселюдного вивішування на шнурку брудної чи випраної білизни. І тепер якось начебто усе до того стану і вернулося.
Про щось близьке теж якби не хочеться : коли я був чистим Інкогніто в неті, це сприймалось інтригуюче і цікаво. Тепер же на жаль є море народу, котрий знає мене особисто. Це хріново, бо сковує. Будемо надіятись, що з часом мене забудеться достатньою мірою, аби я знову зміг себе відчути вільним і розкутим...
В сусіда за парканом - де Принцеса - зник гараж : тіпа розібрали на дрова. Це тепер повальна мода - запасатися дровами. Можна подумати, що воно так страшно допоможе коли шо...
Я посадив нові шикарні саджанці. Познайомився з купою гарних людей обох статей. Приємно...
Як це не парадоксально, але чим більша криза, тим більшими є наші з другом_по_партії прибутки : купюри просто лежать на полиці, щодня беремо собі за бажанням, а вони там і далі залишаються. Щоправда, це помітно лише в кінці дня після не завжди легкого їх туди (на полицю) кладіння...
Що ще?.. щодня купу всього непоказного, зате нормально-гарного.
Це коли - в голові пусто, в кишені густо, і ти нікому не потрібен, і - найголовніше - ніхто тобі.
Христос-то воскрес, але другого пришестя однаково нікому не уникнути.

Це знову потоп?..


Наші тропіки у своєму репертуарі :
позавчора рано на подвір'ї зюзя і біла мжичка;
вчора до обіду на городі ураган, після обіду +20;
нині зрані - пасмурка як на важілях терезів, - переважив дощ, і от - від обіду безперервна злива.
Ще того тижня казали про повінь, - з того хіхікалось...а воно виш на теє схоже...
Саме гнусне в цій історії, що дощ я дико люблю, - як зрештою і не дощ. Але тепер, коли мої заробітки напряму залежать від погоди, хоч-не-хоч задумуюсь про містику погодніх аномалій : саме тепер дощ, саме коли мені треба погоди сонячної, саме цими місяцями, коли це зовсім-зовсім не в ніякі вороті не пре...
Бо гадка чи то містика чи то шо переслідує, холєра, най би воно, як казала моя бабця, щезло....
От був об'єкт А : йому були притаманні слова А і дії А. Зник об'єкт А з тяжкими трудами, але майже відразу з'явився об'єкт Б.
Об'єкт Б мав до жуткості аналогічні слова з об'єкту А і такі ж дії, - і перспектива така ж, відповідно.
Тут я думав недовго, - і об'єкт Б видалилося всіма доступними методами.
Пройшло буквально кілька днів - і з'являється об'єкт С, котрий візуально і по фейсу і по статусу майже абсолютно тотожний об'єкту Б. Тут я його не те що не рухав, а і взагалі ні звука і ні слова.
Ніби маразм, але реально деколи буває жутковато : такі трапляються в НЕТі аналогії і збіги, що деколи ну'йо'на цей НЕТ...
А так-то , значиться, справа котиться до потопу. І я навіть здогадуюсь, чого. Це з тої ж опери, - котре мені до одного місця, але посилається для того, що і щука в ставу : аби карасі не дрімали.
Прозіт !


Перша гроза з останнім снігом.


Будемо надіятись, що з останнім...
Вчора я бадьоренько так виключив у селі опалення, і приїхав у квартирку із холодними уже батареями.
Ну, думаю, нічо.
Спакував манатки на нинішню поїздку, - а воно ж : потемніло, завертіло, сніг як у січні, дощ як у листопаді, грім як справжньою весною.
Капєц нашим цьогорічним вишням і аличі : бо зацвіли ще тими днями, бо змерзли ж уже...
І доведеться нам, бідакам, восени купляти абрикоси і робити повидло уже із них, а не із аличі.
І надіятись на нерозквітлу іще черешню, котра чи й зацвіте - вилами по воді писано...
Ну шо, Зимулька?.. то вже всьо чи ше шось видаш, га?..


І теплО...


І нарешті - теплО.
Кажуть, що вдосвіта ще є десь приморозки, але я шось не помітив :
бігаю, їзджу по замовленнях, літаю по повітрях, повзу вечорами по маршрутках.
Мерзнути - несолідно, обідати - ніколи, спати - як у провалля, рано вставати - на самобичуванні.
Бо треба, бо подобається, бо балдіж.
А в суботу в селі буде шось такого, як на пікніках.
Іще граблі з насінням, тачка з шуфлею, сонце у цвіту.
Тепер сюди би який ліричний віршик, але і так все ясно. )


Совы Нежные.

 

Хоча я й уникаю розміщувати тут будь-які зображення, але не розмістити цього відео - просто нереально.Такі фантастичні збіги з Савапугою задовго до її народження,- це щось...

***

Группа Les Pires (фр.) поёт (1994) русский текст СОВЫ НЕЖНЫЕ, написанный
французской студенткой Жюли Грюн, изучающей русский язык.

Я на чердаке лежу у себя на дому.
Мне скучно до зарезу Бог знает почему.
Вдруг, слышу за собою совы нежные –
У-юй у меня на душе стало веселее
А-лай-лай-лай стало веселее.

Я по дороге иду к другу-разбойнику,
Мне тоскливо одному в незнакомом краю.
Вдруг, слышу за собою совы нежные –
У-юй у меня на душе стало веселее
А-лай-лай-лай стало веселее.

Я на веревке вишу, ногами болтаю,
Мне очень бы хотелось побольше воздуху.
Вдруг, слышу за собою совы нежные –
У-юй у меня на душе стало веселее
А-лай-лай-лай стало веселее.

Я в большом котле киплю у черта на пиру,
Мне плакать уж ни к чему ни свет ни в голову
Вдруг, слышу за собою совы нежные –
У-юй у меня на душе стало веселее
А-лай-лай-лай стало веселее.

Я на чердаке лежу у себя на дому.
Мне скучно до зарезу Бог знает почему.
Вдруг, слышу за собою совы нежные –
У-юй "Cпоем вместе е-ла-ла-ла-лай-лай" -
Говорю я сове.

Травень на носі.


Ми сквітнені до крайності від березневих шат,
Засвідчені, заяснені, замовлені "на лад",
Задивлені у поглядах, задумливі в словах,
Незнані й недомовлені, цілунками загорнені
У синій зорепад.

Де сталось те що видиться, де ті краї жалю?..
Скажи що в тебе в глибості -
І я скажу "люблю".


Літо with Love...


Літо, - це вже воно...
Сонце, піт на кінчику носа, дві майки щодня, випадкова любов, блондінки із юності про котрих я вже й забув а вони несподівано випливли саме тепер коли я просто не маю на них часу, субординація там де вже я її не хочу і навпаки, відчуття зрушень, відчуття того що я міцно піднявся над усім ще недавнім минулим, бруд котрого вже нема, гарні люди котрі не змінилися за роки інтернету, стабільний непорушний оптимізм, відсутність будь-яких планів, вільність і свобода, тиха радість, спокій, життя...
Радію, що незважаючи на всі сторонні зусилля, мені світло і легко на душі.
Люблю всіх, хто тайно чи явно любить мене : хто без слів, хто на відчуттях, хто просто стишка кинутим поглядом. Особливо тих, від кого я цього уже й не сподівався...
Зі мною все світле, живе і красиве.
І вони, - Сови нєжниє.


Дощ і трава по пояс.


Вночі почалась злива.
...Ще вчора в селі - спека, некошена трава по пояс. Не було бензину для косарки : Тарас привіз 5 літрів. Включив, раз пройшовся, - скінчилась жилка. А була ж лишень година часу : і встиг би... Шукав по всіх закапелках запасну (була ж десь, холєра...), - звичайно ж, не знайшов, бо знайдеться тоді коли куплю нову...
...Вдосвіта дзвінок від Л. : "Не дає нам дощ робити, нє? :)...І завтра теж... Я тебе наберу...." Балакаєм на фейсі п'яте через десяте, бо на подвір'ї вічно хтось сувається. Не розмова, а одні усмішки і розуміючі погляди... Л+Л=Л, називається.
...Бабця Принцеси була в лікарні. Пронесло на цей раз.
...Колишній тимчасовий роботодавець-напарник загнівався, надіюсь, після чоловічої розмови : баламут. Шкода потраченого на нього тижня, хоча і виплатити мені непогану суму за виконану роботу він все-таки мусів. І за те спасибі.
...Друг_по_партії як завжди годує мене завтраками : куплю куртку завтра, капці - післязавтра...це може бути через півроку а може не бути взагалі. Їй секондами не вгодиш : може два роки ходити шукати якусь річ, а потім купить шось по дикій ціні в якомусь гнусному бутіку. І так все життя :)..
...Навчився чистити комп і перезаватажувати вінду : ще розібратись із тими ключами на активацію, аби потім не панікувати.
...Чиясь добра душа зробила в НЕТі мені рекламу моїх послуг. Хто його просив?..Замовлень і так море, ціла черга на місяць наперед, а тут іще дзвонять з якого емтеесу і так таємничо, чисто по-совковому : "Я дзвоню Вам від Івана Васильовича..." Ги-ги, ржу в трубку відкритим текстом. Таких клієнтів ні післать, ні прийнять. "Прошу-перепрошую, кажу, зараз нема часу..."
...Злива скінчилась, поки писав - кава застигла. Котра уже по 189 грив за велику пачку.
...Принцеса виходить заміж за свого іспанського мачо десь восени і, ясне діло, залишиться там. А так плакалась любов'ю до України, така вся була безкорислива патрійотка...
Самець все перекрив : класика жанру і цирк на дроті...


Іще один день в селі.


Біля сьомої ранку я вже був на вокзалі. Маса народу, туристів та маршруток. Моя як завжди спізнюється. Погидував тамтешнім кавоапаратом, а в хаті кава не та. На роботі звик до еспрессо, і всі інші видаються слабенькими і несмачними...
...Дачники - в тую стєпь, жителі - далі по курсу. Я житель : хатка, здоров.
...Восьма ранку. Чіпаю жилку, прогріваю косарку, - вперід. Трава точно по коліна, густезна, соковита, бризкає по штанях, руках, лиці, - без окулярів нікуди : заліпить очі. Торохтить засильно : "Там на вихлопній гумова прокладка розболтана," - вже потім Тарас просвітив, а Василь підтвердив. Шофери, - я не шофер, хоча друг_по_партії хоче машину аж пищить. "На ці дороги?.. Ти шо, шукаєш собі гудза на старість? - кажу вже всоте, - одна буця із зустрічним лендровером, і ми станемо бомжами". Аргумент вбивчий, на якийсь час діє... Відкіля це в неї - любов до техніки?..Сама ж навіть на ровері їде через пень-колоду, а тут - своє авто...
...День пролетів миттєво. Сонце уже над дальньою яблінкою, - ага, півшостої, значить.
...Л. чогось змінила фотку на фейсі. Не хочу їх всіх більше розуміти : приймаю те що є і такими як є.
Або - не приймаю.


День в день.


" Іди вже... шоста година надворі..."
Твої груди як два червоні ліхтарі вказують мені на двері. Це коричневий прямокутник, на котрому дві червоні крапочки, - чомусь іще зачинений. Хоча вже шоста ранку, і найдалі півсьома я мушу відци піти.
А очі якісь невидючі, хоча у темряві цього й не видко. Ще вчора вони були чи то сині, чи то сірі. А зараз зазирають вглиб, аж стираючи пам'ять... "Ще кави хочу..." - кажу у морок з ліхтарями. "Угу," - каже сіроокий морок, русяво-білий скуйовджений клубок із двома червоними крапочками. Майже не дихає, мовчить, сопе тут поруч біля плеча. Повернулась, почалапала по каву. І ліхтарики на півгодини повернулись в інший бік, та погляд застиг у грудях. Але - я чекаю на каву біля коричневого прямокутника, котрий все-таки хтось із нас тай відчинить...
"Па-па", - кажу ліхтарям та клубочку. "Угу...хі-хі", - відлунює десь із передпліччя з котрогось боку. Ліхтарики хитнулись, а над ними щось вилетіло чисто пташине, - таке ж тепле і живе. Це - цьом.
За днем першим аж тепер хитнувся й коричневий прямокутник...


***

"Поїхала я..." "Таа?.." "Я ж на роботі - усміхається..."
Ну прівєт...а я де?...
"Коли заїхати за тобою?" "Шоста-сьома..." "Ок, в шостій..."
...Знову шоста. На цей раз вечора. День довгий, сонце високо, і я тут сам серед дерев, кущів, трав і всякої цвітучої і співучої живності.
Місто сканується лише мобілкою в якомусь незрозумілому напрямі і на недосяжній відстані. До села ближче, але визначити напрям теж нереально. Не тропіки, але дєбрі. Казка. Мєчта поета.
...Наступного дня : "Хочу в Карпати..." І я хочу. Але куди саме?.. всюди туристи, сміття і нескінченні кілометри шампурів з шашликами. Не знаю Карпат, бо не знаю де тепер немає людей. Тобто, взагалі.
"Шось придумаєм, - кажу". І так зараз ні часу, ні погоди.
...Бо нині злива : зранку, дотепер, і назавтра.
Збираюсь з того всього в село : там тебе нема і не буде. Ніколи.
Там я сам зі своєю коханою Савапугою. Котрій добре, гарно, і десь там, - до пори до часу, - недосяжно далеко, невизначено недоступно.


До Л.


Цей весняний пейзаж заморожених трав-анфілад
Поберезно пройшов через квітнучий травнем маніж
Щось там видиться чи заморочується навпропад
Не пропасти б в червнево-липневу жарку босоніч

А з тобою так легко - без слів і без зайвих молитв
В кожнім порусі - яснь, в кожнім звуці - безмеж розумінь
Там й була наша зустріч чи смерть - ти згадай лиш коли
Й цей вже літній пейзаж - із зеленістю змішану синь


Час біжить...


Час біжить мов ріка, і вже травень закінчиться скоро...
Ти спокійна така, ніби знаєш майбутнє своє.
Ти мовчазна як час, і грайлива як відблиски моря,
Що із ним розмовляю про все : і твоє, і моє...

Ти і муза, і сон. Ти і доця, і мрія, й дівчисько.
Вже три роки зі мною - єдина хто вірна завжди...
Ми не бачились навіть,
хоч Львів - це так поруч, так близько,
Кілька слів на слуху, голосочок як шепіт води...

Зацвітуть на шляху шовковиці рожеві заграви, -
Й може стрінемось як, чи як завжди - на завтра, колись...
Рідні птахи-листи прилітатимуть знову як пави,
Як мрійливе життя, як життєвості мрій падолист...


Все мчить.


...Нескінченні щоденні поїздки , від котрих я п'янію.
...Море транзитних людей і контактів, з котрими я на диво даю собі раду.
...По чотири рази зміна погоди на протязі дня, до чого звикнути неможливо.
...Кава з апарату на зупинках, кава на дровах у печі по селах, кава із фляги з власної походної сумки, кава з кип'ятильника у дачній буді, безкав'я за браком часу.
...Перші мізерні заробітки, потім жмути м'ятих купюр, потім пачечки однотипних "Лесьок", потім - просто пластик.
...Друг_по_ партії, котрий щодня думає що ще такого вичудити по кулінарій лінії.
...Цікава робота, робота просто тяжка, часом - дуже тяжка робота, часом - дивуюсь звідки беруться сили, але хочу ще і ще, навіть по ночах.
...Шалена зміна антуражу останніх сезонів, переоцінка цінностей, відсів непотребу, закривання самого себе від усіх.
...Все мчить як завжди невідомо куди. Вічною правдою є лиш те, що вічна є тільки правда.


Комфортно.


Відчуваю себе тут, на цьому якісному і креативному сервісі, справді як вдома.
Відчуваю, що уже майже можу писати все що хочу.
Звичайно ж, як завжди, без конкретизації. Але і не зважаючи вже ні на чию реакцію.
Це провидіння, що я колись надибав цей сервіс, і сподобав його собі з першого погляду.
Тепер, коли на нинішній вечір спалені абсолютно всі минулочасні мости, я починаю тут реально відпочивати.
Я дивлюсь в майбутнє з оптимізмом і спокоєм.
Чи зможе моя Савапуга стьобатися в тому ж стилі?..Мабуть що вже ні. Багато чого змінилось незворотньо, і часто вже тепер не до жартів.
Зрештою, хто там знає як воно буде далі. Я вірю в чудеса, бо знаю що вони насправді є.
Тай не вмираєм ж іще.
А поки що - стираю все що було ще донині. Відзавтра я - інший.


Спека.


Спека : якось відразу і без підготовки.
У автівці - коли назад з роботи - на дисплеї +28. Як таке може бути?..Через два кілометри польової дороги, при виїзді на трасу, вже +25. Це вже ближче до істини.
"Не знаю де той датчик, - каже, - але десь мав би бути вгорі...". Ну, я не знаю тим більше. На мої багаточисельні натяки навчити мене водінню не реагує : це ніби не личить по статусу. Ой, страшне...
А могла би. Сподобалось мене возити щодня, чишо?..
...Спека довбанула конкретно : був мокрий вже після години роботи. Через три години вона пішла спати, навіть без моїх канапок.
Сусід бігав туди-сюди : бадьоренький такий, бо його комарі не жеруть. Мене жеруть, тому весь день в комбінезоні. Капєц...
...У місті наївся морозива, випив дві літри тоніку за раз, дочалапав на п'ятий поверх.
Друг_по_партії нагодувала всякими м'ясивами. Заліз в НЕТ : тиша, майже нікого не видно і не чутно.
Ясно : на них теж подіяла нагла спека. А ще недавно на вулицях міста була повінь, потім ураган із поваленими деревами... Не скучно у нас, чесно кажучи.
Н.З. несподівано заявилась у мене на фейсі. Ет, - та би це, та би років два назад, то я би просто аж не знаю що. Аще її коліжанка, котра вже далеко-далеко....
Скільки часу всього лиш пройшло?.. А так, ніби - море.
То вже літо, нарешті.


Чуже.


"...Ну то як будеш мати вільний час, то сам подзвониш..."
Кермо, проте, тримає впевнено. Хоча тон голосу - суціль Субординат : не лід і не пара. Такє шось, далеке і чуже на сусідній сідушці.
"Ти мені винна ще сотку, - кажу, - Не забувай про це."
"Та пішов ти..."
Пішов. Але перше доїхав до зупинки маршрутки, потім випив еспрессо, викурив смачну цигарку, і ... - зітхнув з полегшенням.
Така класна штука жизня, а воно українську тільки й того що ідеально визубрило: в серці ж насправді пустка, нуль, - круглий, гладкий, слизький і без зачіпок.
Пустишки, котрі понаїхали тут. Всякі, необтесані.


Щодень - грози.


Гарно, взагалі-то : до обіду як правило - спека під 30, а потім зо три рази зміна на чорне небо, зливи, грози, град і ураган. І так вже щодня : людина не в змозі щось більш-менш толком планувати, бо невідомо що буде через годину. Бо зміна із спеки на чорну грозу відбувається за кілька хвилин : часто йду куди-небудь з морозивом, а вертаюсь бігом під літнім градом.
Мені це дико подобається.
Аще зацвіло море всіляких троянд... Все файно, одним словом : писати особливо нічого, бо море роботи і мало часу )


Шерпа-2.


Таскання тягарів, - продовження репертуару.
10кг в рюкзаці, ще по 10 в кожній руці, - і вперед за 10-30км від міста.
У сонячну погоду це ще куди не йшло, терпимо. Але коли прилазиш на місце і починається дощ, а температура різко паде з +30 до +10, - деколи майже охоплює майже відчай...аж матюкатися хочеться. Раз рявкнув в небеса : "Дощ, ти вже дістав!.." - і він тут же на якийсь час перестав... Але таких фокусів робити не хочеться, бо це некрасиво і некультурно.
...А літо, кажуть, буде саме таке - непередбачуване.
Не встигаю відновитись після 6-тиденних робіт. І саме тут рятує все таж непередбачувана погода.
Коли доходиш до якоїсь межі, - починаються дощі : на день, два, якраз аби я зі спокійною совістю ні фіга не робив, а просто відпочивав за компом.
Дощ, ти не дістав. Ти файний, ти великий молодець.
Я теж.

P.S. Спромігся на власну бетономішалку... Це вже вам не банальні іграшки типу косарки чи ланцюгової пили : це уже рівень, я вам скажу. Здуріти можна... ніколи би не подумав, що дійду аж до такого. Хі-хі.


Тю...


Коли я був маленький, мені забороняли лизати морозиво, бо це мовляв некрасиво показувати язика перехожим. Серйозно.
-А як його їсти? - питав я.
-Треба кусати, але потрошки, аби не було по всьому лиці, бо це теж негарно, - відповідали.
Тепер, коли мене нині заболіло горло від надміру щоденного морозива, згадав як всюди ходить мулька, що його треба не кусати, а лизати. Вочевидь, аби якраз воно - горло - і не боліло.
Ото сиджу, кашляю, і думаю : це ж треба було прожити стільки років, аби виявилось що ти все робив правильно іще в дитинстві...


Ніякий.


Другий день підряд тупо, простуджено дивлюсь в монітор, попиваю коньяк з медом і цукорками, ніде не вилажу і нічого не роблю. Застудився я.
...Хорію я рідко, раз на пару років, і то лише тоді коли сильно нариваюсь.
Так було і цього разу : після роботи зняв робочий одяг, лишився у наскрізь мокрій майці, і тут цього дощового і вітряного дня налетіла чергова хвиля зовсім не літнього холодненького вітру.
І зрозумів я : от воно, всьо, продуло.
На цей раз так воно і сталось.
Наступного ж ранку вдосвіта поїхав в село з косаркою, лазив туди-сюди півдня, але чую, - шось уже не то. Заносить якось, вроді би...
Вернувся в місто : "Чоловіка, - рече друг_по_партії, - шось ти змучений якийсь...Роби вихідний..."
Вихідний зробився автоматом вже на другий день, а тепер і на нинішній, і схоже - аж до понеділка.
...Інтернет відразу ж брикнувся своїм класичним западлом : потягнуло на балачки в чатах.
Але це вам не демократично-анархічний блокс : тут люди зайняті, їм якби не до ваших потуг до словоблудія, та і не ах як добре знайомі... За рідкісними винятками, там спільних пудів солі не їлося...
...Нічо. Зате зробив нарешті порядок - трошки - зі всіма Савапугами і Савапугуками.
І - вперше в житті спробував Skype. Штука файна, хоча і тупа : глючить, тормозить і у відеокамері сидить якийсь ужасний бармалєй...
А, - то я, виявляється...


По червни


Виходять в мене замітки якісь, - не замітки, а суціль погодно-календарна констатація. 

...Закінчується черговий червень.

...Справили яко-тако 24-річчя шлюбу, N-річчя друга_по_партії, та ще якісь інші мініатюрно-непомітні сторонньому оку ювілеї.

...Я ще як слід не оклигав, а вже завтра починається продовження робочого марафону : клієнти звонять, дні наперед забивають, - дітись нікуди. Прийдеться як завжди переходжувати остатки простуди на ногах.

...З того всього проміняв балачки на соцах на додатки-ігри. Це ліпше, це веселіше і безпечніше.

...Принцеса вийшла заміж, білий виноград обмерз, оцтові дерева плодяться як дурні, а косарку  таскаю з собою  як вудочку.

...Ну і наостанок - про погоду :

сіноптікЮЕй - брехун,

сонце в нас якесь не таке,

а замість жареної курячої печінки ми стабільно перейшли на свинячу.

Крім того, бракує тичок на фасолю.

Зате, схоже, цього року мені вже не треба буде купляти нові сандалі.

Може, хоча б 2015-ого буде зима...

Яблуні і вишні


"Яблуні і вишні вітами сплелись.
Ті ж вони, колишні.
Тільки я змінивсь."
(з пісні)


Вперше наївся вишень. Напхався, наковтався. І це перед тим, як тії вишні-вишеньки жорстоко спиляти. Вандал, гріхопадінець, сріблолюбець. Буде тобі за те, не сумнівайся.

Червона зебра


Як репрезентовано в інтернеті, "у нас в місті з'явились європейські зебри на пішохідних переходах." І фотка : червоно-біла зебра.

Щодо їх смислу, - ... я не про це. 

Я бачив біля себе іще один тип такої зебри : стандартна біло-чорна із присутніми червоними сегментами чи лініями. Так от, - я саме про цей типаж.

...Деколи мені здається, що схема руху життя це не чорно-білі смуги, а чорно-білі із червоними секторами-сегментами. 

Деколи, коли я відслідковую цей чорно-білий рух, наче десь збоку чи над висить щось червоне : коли попереджувальне, коли  зловісне. Тоді ти, котрий в принципі однаково готовий як до чорного так і до білого, починаєш почувати себе тривожно, бо не знаєш що стоїть за цією червоністю, - а отже, як до цього відноситись.

...Так було цими кількома днями : звідкілясь виникали непояснимі і незвичні речі. Добрий тиждень ходив напружений як струна : були і успіхи, були і неприємні напастні сутички. Але це все з категорії речей звичних, і вже не особливо ранимих. Але над цими чорно-білими ситуаціями зримо відчувалась чужа, червона присутність.

...Не знаю, що то є. Може, вже кількарічна пікова, страшна сонячна активність. Може, черговий злам епох. Може, перепив кави. Може, постстресова, 2012-2014рр.,  розслабуха...

Життя - штука цікава. Поживем - побачим.

Зачарована малина


Це можна назвати і "Малиновий ідіотизм".

...Щороку вкотре повторюється та сама , вже майже містична , історія :

у нас надурожай малини в садочку;  я пишу всім кого знаю в інтернеті прошу/благаю прийти/приїхати і нарвати собі задурно стіко скіко хто зможе внести. Не продати по на нинішній день 18грн за літру, а забрати задурно.

Капець : нічого з того не виходить. І цей сезон загрожує повторити цю вже дурацьку щорічну історію із нав'язуванням малини точнісінько як усі кілька попередніх.

А чого? - вкотре питаю сам себе. І вкотре не розумію, - чесне слово.

Чи то народ чокнутий, -

бо ж не відмовляє прямо, а все тако собі, околично годує обіцянками забрати;

чи то моя пропозиція видається мало не маньячною пропозицією хрін знає в якому ракурсі ;

чи я вже насправді не знаю шо сі творит на білім світі і куди воно все , блін, пре.

...Тої осені я вирізав мало не всю малину із таємним бажанням аби вже не було чого пропонувати. Но, - я ж не винен що вона вимахала ще ліпша саме із-за того, що я її прорідив. Тобто вийшло все навпаки : замість меншої кількості я дістав набагато більшу і крупнішу і солодшу.

А ми із другом_по_партії стіко не зжерем. А варення ми не любимо такі, бо зимою від простуди є щось краще. 

Ще з того року лежить в підвалі банок з десять того самого малинового варення : ні викинути, ні з'їсти, ні віддати. Викинути поки що шкода, з'їсти сил нема, подарувати - не беруть навіть із доставкою за свій кошт.

Зачарована вона, зачарована.

Цьої осені викорчую все під корінь : най сі ті хто не бере задурно, куплєют ,- будемо надіятись, - по 50грн за уже цілком може бути що й півлітру.

 І хоріют, прости Господи, зимовов простудов стіко, скіко зможут її винести. Без доставки, за чужий конт.

Розчарована малина


Нє, ура : на цей раз всьо норм і моя малина знайшла собі тих, кому вона потрібна.

На фейсі виявились друзяки, котрі грозяться в середу припертись і обчистити усюшоє червону і білу...

Красота... а то людина уже почала собі шось таке думати в пориві глобального розчарування....

Але все-рівно : восени вичищу її всю під корінь. Заведу щось таке, що буду жерти сам і відносно чого навідь думки не виникатиме аби з ким поділитись.

Засаджу все йолками.

Ну'йо'на ці мої безкінечні самонав'язування...

Надоїло, - а мені найбільше.

Губка-мочалка


Дика спека.

Тільки середа, а ще буде четвер, і - о майн Гот! -п'ятниця на цілині за містом де натуральне пекло, і субота в селі, і неділя в перемовинах з черговим перспективним клієнтом.

Всі ходять, ниють, що жарко.

Збиральники малини нині заходили до хати з садочку геть чисто мокрі.

А мені нити не можна :

я маю заробляти дєньгу, і триматися як огірочок. Нікого нічого не колише, окрім результату.

І правильно : це нормально, так має бути.

Зате після шести вечора даю собі волю : наїдаюсь морозив, напиваюсь кокіколів, насувуюсь по заштореній квартирі у символічних плавках. Свобода від вічних джинсів і вареників у літровій баньці.

...Деградейшн на кожнім кроці скаженими темпами. Тут одноразовим блоком не закриєшся , - часом пробивають.

Два-три, щодень різні по векторах і забарвленню - тільки й помага.

Надоїло це все чорно. А що робити? Рятуйся, хто може.

Або : дороги-дороги-дороги... і абсолютно всі - в дрімучий обхід. 

Концерт для ф-но з їжаками


Вчорашня спека довбанула по лисині : 3:42 ночі...не заснув, - відрубився.

О восьмій вже був далеко за містом. Якась кава по ходу,.. не розкушів як має бути,.. але - вже, най буде шо є.

На воротях стрічають друзяки-співробітники : шість псів і три коти. Нє, - два : один на мене загнівався, бо ненароком його штуркнув ногою. Не простив іще.

Посередині подвір'я - спочатку краплі, а за півхвилини - злива. Всьо, Владек, аншлюз. По роботі : і в четвер, і у п'ятницю, і у суботу. Хай, інтерічєскій НЄТ, шоб ти згорів сінім пламєнєм : на чотири дні я знову твій. Не подавись.

...Оголошення на сайті : "Продам піаніно в доброму стані, потребує настройки. 1000грн", фотка. БєріНєХачю.

Друг_по_партії прорікає : "Як хочеш, я тобі його куплю. Але не для мебелі..."

"Кому грати-то будем? - питаю, - їжакам у садочку?"

"Нууу... "- пауза. Відповідь зависла, бо тема не нова, і подальший її розвиток  відомий наперед.

"Для мебелі, - кажу. - На кришці клавіатури чудесно вписуються вазонки, а нагорі - всі твої талмуди-альбоми-тонна фарбів. Система армірована, слона видержить."

"І дерево з желізом якісне... - піддакує, - Але - нє..."

І я нє - в знак солідарності. НіХачю.

...У нас нарешті знову з'явились їжаки. Бігають і серед білого дня. Пихтять, сопуть, цямкають щелепами.

Це - справжня Музика. 

Втома


Після піврічного щоденного марафону - втома...

Не від роботи, на від досвітнього вставання, не від кілограмо-кілометрів : втома від контактів з людьми.

Всі різні, кожен сам собі на умі, з кожним мусиш про щось говорити.

Найгірше, що я не вмію тримати субординацію : обов'язково настає час,  коли починаєш людину розуміти, і мимовільно з нею зближуватись.

В мене це - жахливо слабе місце. Я не вмію тримати формальні відносини, не вмію тримати дистанцію, не вмію твердо дотримуватись субординації.

Добре чи зле, але так є.

З роботодавцями цього робити не можна і не потрібно. Чую, що треба взяти паузу і подумати, бо практично зі всіма роботодавцями як не у дружніх відносинах, то вже на достатньо короткій нозі.

Мені це не подобається ;  а там де подобається, то не відповідають рівноцінною взаємністю...

...Все добре, і все нормально йде.

Пауза на тиждень для свого села : подумати, побути в сім'ї, зібрати докупи всі хвости, - побачити їжака в садочку і чорного кота на ганку...

 

P.S. Ото ж і п'ятниця, і субота, і неділя все ж , попри всі очікування, були забиті. В неділю так взагалі : 6км пішки туди і 8км назад через все місто. Мій річний гороскоп себе виправдовує на всі сто : Вовка ноги годують...

 

Жовтий липень


Десь недавно йшов шляхами-дорогами.

Були початки теперішньої дикої спеки.

Думалось про щось поточне,  зовсім буденне і того - значуще.

Зайшлося між дерев : майже ліс, хоча й не у лісі.

Краєм вуха вловив якийсь незвичний звук, наче звукове тло інакше чи що...

І, - під ногами жовте, сухе листя. А над головою - зелені, вже  відцвілі липи.

Це липове листя не мало як засохнути ні на дереві, ні під ним, бо й спеки тоді ще не було.

Але було воно геть чисто осіннім, сухим та жовтим серед навколишнього зеленого буйнотрав'я та буйнодерев'я.

Що це? - коротке літо 2015-ого чи передчасно всохле жіноче начало, символом чого в народі є липа?..

Чи всихаюча Україна ачи просто - любов?..

Це дивно - іти по осінньому лісі всередині липня.

 

Річка і +40 за Цельсієм


В  селі був завис. Це коли пройшло кілька діб насамоті, і ти забуваєш, що десь там є якесь місто з якимись шумами і гомонами.

"Досить, їдь додому, підемо на річку..."  Через 3-4 доби сільського життя бути без друга_по_партії стає невиносимо. Пуповина через простори і часи.

...О шостій ранку таке собі щось легонько-сіреньке. Але перспективно-сонячне.

В 10-їй воно вже +36 на сонці. О 17-ій  воно вже +36 в тіні. А у цьому проміжку, відев, і були задекларовані прогнозом +40. 

Мабуть, що так : вже три дні мабуть, що так.

Суха дика спека вдень, нічні та деколи і денні зливи (кажуть, із градом і ураганами), і ми - плаваючі двоногі рибини в нашій подвійній річці. Даємо мастер-класи синхронного плавання для навколишніх пляжників, але повторити це комусь з них не вдається. Або ж - не так.

...А в селі ж : цибулі не вибрана, ябкові соки не зварені, огірки не поллєті, слупки не забетоновані...

Матка Бозка, шо ж воно я собі думаю, га?..

Їжаки в темряві


Їжака, звичайно ж, звати Їжак. Або - Їжаки. Бо скільки їх там є - невідомо.

Бачиш одної ночі одного, наступної - ...іншого? чи того самого?.. Тємєнь, і всі вони колючі і на один писочок.

...Давно вже повісили в селі на трасі якісь дурні лямпочки (типу економ-клас), котрі горять хвилину, потім гаснуть, потім знову спалахують. Реально ця дурня обертається тим, що не встигаєш ані шось толком розгледіти, ні толком сховатися, ні як слід попісяти. Зате поруч на слупі горить на повну котушку зовсім не економний прожектор. І світить він кудись в нікуди, і для кого - теж неясно : траса як була розбита, так і лишилась, а машинам від того, схоже, лише в кайф. Машинам, але не мені. Я люблю темінь, - аще коли  з дощем, то це взагалі за щастя.

... Їжак/Їжаки часом  залишає на ганку знак уваги чи симпатії : недоїдженого равлика чи ще чогось м'ясного.  Раз забувся, - хотів налити молока, як нас вчили в дитинстві, та згадав, що воно молока не п'є, яблук не гризе, а якщо на голках листя, то лишень того, що наранок загортається в нього для маскування. М'ясоїдні вони, Їжаки.

...Тепер вночі по подвір'ю не дуже й погуляєш : страх наступити на цю фантастичну тваринку перевищує будь-які бажання подорожі.

...А вдень все ще літають бузьки,  котрі вже підросли і зміцніли.

...А ще море пуцьвірків : як завжди - у винограді, у калині, у соснах.

...Дирку цьогоріч буде рай : такого врожаю винограду я й не пригадую.

...Аще одна біда нас поки що вперто переслідує. Ми її хоч і не боїмось, але страшно.

...Ще місяць, і літо завершиться.

...З дня на день, - і зробити нічого не мож. 

 

Досліди на СамойоСєбья


Майже тиждень в селі. І моглося би бути й далі без перерви на неділю, але я маю під боком командира : і якщо друг_по_партії зкомандує скакати в вогонь то я скочу, бо дітей треба слухати і розважати. Хоч деколи.

...Зварганив продуктовий експеримент літнього штибу.

Ідея полягала в тому, аби не заморочуватись продуктовою різноманітністю, а вибрати щось таке і смачне, і аби сил давало до роботи, і аби не дуже було дорого.

В результаті було так : купив 2 кг свинячої підчеревини, 3 кг помідорів на засмажку, 2 кг сиру у бабів на базарі, півкг болгарського перцю до засмажки і буханець білого хліба.

Приготування пищи відбувалось як правило після 6-ої години вечора, коли вже і троха сі наробилось, і наче й є право перекусити.

Рецепт приготування особистого пайка : нарізаю малюнькими кубіками підчеревину на горячу пательню. Запоки воно топиться, окремо в миску нарізаю зо 5-6 помідорів і півперцю. Через хвилин 15 це все висипаю у пательню із вже розтопленим смальцем і яко-тако посмаженим присутнім у підчеревині м'ясом. Деколи вдається його купити без костамахи, хоча і зі шкурою. Шкури мені, в принципі, не треба, але раз вона входить в ціну, то  беру і її. Потому і вона піде в хід, коли усе скінчиться.

Так : засипав помідори з перцем у пательню до киплячого смальцю зі шкварками, закрив кришкою (обов'язково! - воно тоді виходить чомусь смачніше). Чекаю ще хвилин 10 бурхливого смаження і кипіння, - бо помідори дають чудесний помідоровий сос. Відкриваю кришку, і даю пару хвилин, аби зайва вода википіла.

Висипаю це все у глибоку металеву миску (звичайна тарілка замала, тай в мене з дитинства чогось любов до туристичного спорядження, де металева миска є незамінною річчю).

Ага, забув : ще купую всякі приправи типу до риби/грибів/шашлику тощо. Змішую їх всіх в одній банці, і дуже щедро посипаю те, що булькає у пательні.

Далі у миску насипаю сиру - приблизно 2/3 від об'єму того що є у мисці. Це все гаряче перемішую ложкою.

У ту ж пательню нарізаю хліб на грінки : три хвилини, аби лишень прирумінились. Складаю на окрему тарілку. Плюс миска, плюс сіль. Це все - на піднос, і до тєлєнвізора.

Тєлєнвізор в селі - це вимушена аномалія : так-то я його не дивлюсь взагалі, у місті його не існує в природі (там уже ноут, прости Господи...), але насамоті, та щей тиждень, та щей деколи шось мож глянути... - нехай. Спиться мені там ніяк : тобто по півночі взагалі, тому телка яко маленька розвага.

...Так-с : жеремо сисе шо наварили великою ложкою. Інший інструмент не підходить. Тай як на мене це так смачно, що хочеться зжерти все і відразу : на свіжому повітрі та під зоряним надворі небом.

І два слова про свинячу шкуру.

Коли під кінець тижня немає взагалі нічого, я нарізаю її маленькими смужечками, заливаю криничною водою, додаю спецій і варю таку собі підливку до макаронів/бульби/гречки/тощо. Це блюдО дає можливість протягнути в селі ще зо дві доби. Але у даному експерименті крупи не присутні (хоть і лежать внизу у куфері), тому шкури я тримаю вже ну на дуже велику голодівлю. Чи голодуху, тобто.

І , звичайно ж, є магазин у селі під боком. Навіть чотири магазини, якщо на те пішло. Плюс іще три в полі досяжності скочити на ровері.  Але ходити туди я люблю так само, як і тутешніх жителів. Оскільки вони мені давно віддячують тим самим (чомусь...), то мені простіше або сидіти голодним, або поїхати в місто на базар, або ж - потім заднім числом відгодує друг_по_партії... 

 

P.S. Вчора напився ввечері кави. Глибоко роздумуючи про процес бетонування тріснутого фундаменту пролежав до 5-ої години ранку, час від часу вилазячи у мертвенно-бліде місячне подвір'я. Та щей у білій майці. Добре, що ніхто не бачив. А хто бачив, - співчуваю...

Так-от : невідомо відки приліз віршик. Адресат конкретний, а ідея - абстрактна. Але - вивішу, аби добро не пропало.

  

"Я тебе трішки люблю - можна так? - з першого погляду зимного березня.

Липень минає, й п'янка босоніч

Десь промайнула в астральнім мереживі."

 

Весь віршик. Є в мене така симпатяга-друзя на фейсі, - най знає. 

...Аще починають тріщати горіхи під ногами. Фіііть..як я то не люблю.

Цього року спиляю три горіхи з п'яти : росте як дурне, і затуляє мені сонце.

Нє, не так :

росте як дурне, і затуляє нам Сонце.

 

P.PS. Ооо! - забув найголовніше :

цього всього би не було якби не тая пательна на котрій смажилося кабачок.

Про неї десь там написано.

Купіть собі тую пательню - і будете смажити кого схочете.

Фруктопад


Читаю один пост на фейсі :

"Йой, Божечко, алича сі осипає, йой, гвалт, приїзжєйте всі хто є визбируйте, а я ше вам йї натрєсу, гііій..."

Ага : от так вам всім за мою малину. Не я один такий, шо пропонував із самовивозом задурно.

Але вішати таке на фейсі навіть мені ще в голову не приходило. Тепер прийде.

Бо :

алича і в мене осипається, сливки осипаються, яблука осипаються, грушки такі, а щей тепер - горіхи осипаються, а ще потому буде осіння малина знов - осипатися.

Караул.

Кому писати, просити, аби приїхали і собі визбирали?..я ж теж іще їм теє самеє, - натрясу...

Нехайям


Написати би шось вумне, але вже

В дику спеку не рятує й негліже.

Не вилазити би з річки вдень й щоночі,

Лиш би глянути у твої мокрі очі,

Пані Осінь, студна Зимо із дощем.

Моя шкура із мозгами леду просить,

Він ще буде, він усе іще намочить.

                                                       Бо ж і Ти  суха не вже.

                                                           Ти лиш - "іще".

 

                                                           ©  САВАПУГА 

 

 

 

Трава в пустелі


Везе мені на діловух-баб.

Це таких, котрих зараз культурно називають "бізнес- чи фемі - вумен" : категорія абсолютно тупих, як правило некрасивих обділених чоловічою увагою, скандальних, вічно патологічно активних, зате - грошовитих.

В принципі, мені-то шо? мене цілком влаштовує пункт про реалізацію їхньої активності у вигляді різнородних мені замовлень та , як правило, нормальна плата.

Але ці мігєри всі мають один пунктик : вони не можуть нормально прийняти роботу і спокійно розлучитися зі своїми грішми. Їм вічно щось здається : що їх дурять, що робота йде задовго, що тільки вони у всьому праві, що весь світ крутиться навколо них і т.д. і т.п.

По-простому це називається - базарна баба.

Но... - ото на таких мені й "везе", що називається.

Розходимось ми з ними, як правило, із скандалом або ж просто - мовчки з подальшим ігнором. Звичайно ж, вони мені більше ніколи не дзвонять, а я би ніколи ні за які гроші з ними не мав справи.

Заради справедливості, такі є і серед чоловіків : тупість - річ безстатева.

...Дурепа називається "сім п'ятниць на тиждень". Причому, по ходу роботи першого дня і зранку наступного.Це при дикій спеці і відсутності будь-яких мінімальних умов праці на місці.

А мені-то шо? я свою роботу зробив, дводенну плату отримав, під кінець мало не піславши цю звєзду так далеко, що ліпше не тре... Ліпше стримаюсь.

...Гарна в нас спека : щодня під сорок. Річка тепла, ночі прохолодні, кавуни замало солодкі. 

Аще ,коли думав про одне ім'я, на небі згоріла зірка-метеор. Може, хто знає, що би воно значило?.. А раптом щось приємне?..

Звезда по имени Солнце


25 років як нема Цоя. 

Жах, - це було так недавно.

...Я у те літо тільки-но влаштувався на свою першу "дежурку" в школі. У фільмі "Асса" трошки того є : про нас, покоління сторожів та кочегарів, серед котрих були і поети, і музиканти, і художники. Все так.

Уже тоді це було трішки складно, але якщо місце довго пустувало, то брали, бо комусь же працювати було треба.

Зранку, після безсонної ночі, як завжди пішов у кафешку. Була в нас така, одна спільна для всіх таких ходячих філософів. Уже в фойє помітив, що всі якісь не такі. "Цой загинув, знаєш?.." Звідки ж, Господи, мені було знати, коли я додому приходив раз на три доби?..ні тобі радіо, ні телевізора, - одна мітла з шуфльою та цигарки в кишені вперемішку з копійками.

...Бачу той день, як вчора : і свої вічні штани, і той літній светер, і вже тоді сиво-руду бороду до шиї, і сумку-планшетку із паперами-брошурками через плече по діагоналі. І "кавунів", котрі після кави кудись порозбігалися, хоча зазвичай сиділи ми там до вечора з перервами на інші кафешки.

Пам'ятаю, по обіді лазив по місту майже сам, з одного кафе в інше, а ввечері - в тую ж школу, до тієї ж мітли з шуфлею.

"Перемены" на той час наступати вже починали. Не знаю, правда, як хто але я вже не хотів нічого. Лишень одного : аби мене лишили в спокої. Дуже скоро , зрештою, так і сталося. От тоді і почалось для мене життя справжнє : один на один зі всім світом.

...Знову переслухав нині все Цойове.

Я б і не згадував ніколи своє обгаджене минуле, і згадувати би боявся, якби там не світили зорі, котрі вічні, із-за котрих озиратися на це минуле не страшно.

Такі як він, - "Звезда по имени Солнце".

Літо для нього справді скінчилося скоро.

Вічна пам'ять.

І шо?..


Осьо вже і літо закінчується.

І що ж я, питається, доброго зробив цього літа?..

Знову було море грандіозних планів, з котрих поки що чи уже не зроблено ні фіга.

Ну заробив по суті діла купу грошей, - так де ж вони вже?.. нема, зникли.

Ну наробив купу всяких замовлень, - так то ж не для себе, а на абстрактну  репутацію.

Ну накупалися ми на річці... А, - це вже добре.

Ну їжаки у нас завелися... Це взагалі фантастика.

Ну чось всюди занадто тихо як для життєвого процесу...Але я тут якби не при чім.

Все навколо дійсно в якомусь місці.

Коли мені здається що я знаю в якому, - не формулюю це навіть в думках, навіть для себе.

Аще - знову прилетів друг-Бджолік.

Але моя Савапужка все ще десь літає й визирає все навколо. Нехай : поки теплО, поки метеоритні дощі, поки пройде і це,  загрозливе,  літо.

А там я знаю, хто і в якому місці буде.

Вперше


Вперше хмари весь день за стільки часу.

Вперше зникає задуха і є чим дихати.

Вперше голова починає щось кумекати.

Вперше ми з Тобою балакаєм не лише про Любов, а і про кораблики, футбол та електровіник.

...Коли в пустелі усе вперше, десь в океані живе Острів, на котрому це все вже колись було.

Німа осінь...


Осінь...  я найбільше люблю теплу осінь.

Листя...  під ногами мов шурхіт планет.

Хмари...  над верхівками зморених сосен.

Небо... віддзеркалення вранішніх росів.

Зорі... кольорові блискітки монет.

 

Очі... твої очі небачені досі.

Звуки... знову відстань затьмарює їх.

Колір... намистинки просилені в осінь.

Мрії... чи то тиша чи слово чи сміх.

 

Часом...  я до тебе звертаюсь з проханням

Мовчки.... безсловесно не знаю за чим

Може...  і не з аж як великим бажанням

Мабуть... не для радості правди пізнання  

Але... але все ж - не мовчи

Не мовчи...

Гудбай, Соци

Агресія на рівному місці,

недовіра на місці пустому,

ігнори коментів, лайків, дописів у чат, - навіть якщо ви знайомі в реалі,

виляння, лукавство, брехливість, амбіції,

пльотки, наклепи, цензура, ненависть - явна чи прихована, корисливість і дрімучий прагматизм, - це теперішні соцмережі.

Я знав це давно і перегорів цим брудом теж давно.

Але із десяти зотлілих багать в останню мить завжди лишався хоч один вогник котрий мене там тримав. Із-за таких одиноких вогників я колись задовго варився у всяких інших сміттячках типу Блоксу чи Гуглу+ чи того ж ФейсБуку.

Тепер я зробив інакше : десятий вогник я заховав від усіх там, де його не знайде ніхто окрім мене. І слово йому не скаже теж ніхто, минуючи мене.

... В мене в селі є такий сусід, котрий так палить своє сміття, що дихати нічим. Говорити щось йому - марна справа : чисто як у соцмережах. Ясно що цей сморід і до мене доходить і доходитиме й надалі, а всі навколишні холуї мовчазно на його боці.

Але це зрозуміла банальна сіра реальність.

А не віртуал :  всеосяжний, солодкий, -  ніякий. 

Серпневе літо


...Виявляється, літо буває ще класнючим аніж було дотепер. Можна вночі вийти на балкон, а там - прохолодно !.. Вай, це щось... А вдень хоча і не +35*, але-але-але... Красота просто, а не літо...

...Виявляється, можна обійтись без багатьох людино-речей, якщо перестати йти на компроміси. Можна подумати, що я того не знав. Якже-аякже...

...Виявляється, в мені сидить природжений роботяга-бізнесмен : якщо захотіти, якщо є потреба, якщо нікого не жаліти і ні з ким не сюсюкати. Частково-жидівська кров дає про себе знати. І це якби теж - не новина...

...Виявляється, жити можна ще по-іншому, і цих різноманітних варіантів - безліч. Як десь колись вичитав : найголовніше - не звикати. Ну, припустимо, твердження спірне, але коли треба - згадається. Найголовніше, як каже чи то казала одна моя друзя по Фейсу, - без фанатизму. Припустимо...

...Аще дуже так гарно виявляється, що це чудове спекотне літо не менш чудово стало серпневим. Але це я уже говорив на початку.

А зранку , п'ючи каву з автомата по дорозі на роботу, зовсім недалеко від хати тих кого ще так недавно любилося, до кого постійно хотілося йти формально працюючи за символічні копійки,  можна  - після роботи у інших замовників, виходячи з фіртки із скаженими сумами в кишені,  - неповернути в інший бік , непройти сто метрів і непобачити іще донедавна улюблене подвір'я. Ти як непотріб, перед котрим чомусь закрили фіртку і випустили пса. Буває і таке, виявляється... 

По літі


Літа я не замітив і відпочивати не вспіваю. А значицьця, шо  настрій стабільно гнусний. Добре хоть же всі юш пішли нафіг : і зовнішньо, і внутрішньо.

Настрій підоймем, планку не опустим, а хроб сі вже тагі-гейби подавив. А як ше нє, то най сі подавит, зволоч така.

 Всьо на нині.

А свято - де?..


Добре мені тут : пишу що в голову взбреде, і нічо мені за то не є, - ні атвєта ні прівєта. Клас.

...Зварганили у нас "пам'ятник"  Андрею Шептицькому. Чи то скульптор дебіл, чи то проект йому робив в дупель п'яний маразматик-архітектор... Десь у НЕТі це блядство точно висить із станиславівськими понтами і жлобством, - хто хоче подивиться.  Я взагалі промовчу, бо до якої ж деградації ця сита худоба докотилася, аби зробити такій великій людині таке гімняче пицькало. Та щей із опущеною головою і з двома дітьми (?!!) по обидва боки. Придурки : колись вони добалакались до того, що Богородиця є оберегом України, а тепер до цього Колосса приліпили дітей. До слова , навпроти нього стоїть бронзова скульптура імператора Франца-Йосипа  в натуральну величину із бронзовим же кріслом біля нього. Хто хоче, може сісти і сфоткатися майже в обнімочку. Подумайте, - це колишня гроза Європи, династійний імператор, не Місько-повар з Бельведеру минулого століття...Капєц.

...Як відомо тим кому відомо, я людина вредна і прискіплива. Савапуга - теж : невідомо, хто більше.

От позвонив замовник, вірніше - його секретарка. Бла-бла, мені шеф доручив те-се, скільки коштуватиме ця робота. Кіцю, кажу, ця інфа не для посередників навіть якщо ти його власна дівочка.

Но,..- затим ввечері дзвонить самшеф : бла-бла, діла, понти. Ну яке мені блін, зрештою, діло до його дєвочки з понтами?.. візьми, дурню, заказуху і згреби бабло лопатою. Нє, - мені бачите його тон не сподобався. В результаті маємо шо? - а пшик : солідна дєньга пропала, а я залишився зі свїми муральними принципами. Хоча... - з іншого боку вже перевірено : ліпше відразу не зачинатися із апатичними тобі людьми, бо потім і так з того ніц доброго не виходить.

...Забембався з цим всім до такої міри, що нині вирішив прошвирнутися по місту : кофе-мофе, туди-сюди.

Стартував на п'ятому поверсі і попер пішки. Почвалав, бо після двох минулих днів  тіло нило дико.

Коло через центр і назад зайняло години дві. Ну що сказати? - нема ніякого свята. Є море грубих, усміхнених у вишиванках старих і не дуже чиновників, море чудесної молоді і трошки таких як я , - безвідносних до офіціозу і в майках з сандалями на босу ногу. Не те вже це все, не те. Тай ні одного знайомого фейсу не побачив, - надіюсь мене не впізнали теж котрі й де були.

Вернувся вже із кульком продуктів : гарна пища за компом уже давно приємніша річ за такі от нахшпацірени. Піти толком нема куди, нема з ким, смислу теж...прямо скажем.

...Друг_по_партії отравилась базарною свинячою печінкою. Я ж зробив пюре із свинячими ж котлетами - і тим її успішно вилікував.

Все те ми дружно запили - вона Кагором, я  коньяком, - і перед формальним початком нового начебто робочого тижня готуємось до ще одного, але дійсно Справжнього Свята, котре вже от-от...

Гармати з музами замовкають, - говорить те що поза словами.

ДемпінГГГ...


Є у світі фінансів таке вумне слово "dumping", що означає скидання цін.

В тутешніх реаліях це означає, що когось жаба задавила і завидки беруть, що ти заробляєш більше за ту саму роботу аніж твій доброзичливець.  

Домовляюсь я з клієнтом на певну суму, клієнт погоджується, все норм, але поступово по ходу роботи його/її починає мучити чи не забагато він/вона/воно платить. У поголовній більшості випадків це саме "вона". І тоді відбувається класичний український хід : питається сусіда/вуйка/свата/брата/першогозустрічного про ціну послуги. Що робить наш щирий українець?  правильно - каже що то все задорого, а потім так між іншим, - що він ту саму роботу зробить дешевше. Знайома ситуація, правда ж?.. І хоча реально я все-одно дістаю свою плату (а порадника і близько нема), настрій вже зіпсований. Отак втрачається клієнтів : не тому що я такий,   а що заздрість - національна риса українця.

...У своїй практиці я мав таких випадків зо п'ять із п'ятидесяти. Це завжди неприємно і напружено, хоча аргументів на свою користь у мене сто, котрі на жаль у таких випадках просто як на вітер.

 ...А так-то буває всяке і люди бувають такі різні що просто ах...Ніколи до кінця не знаєш що де відбудеться, - чи не повіє вітер в інший бік, чи не впаде курс європейського долара, ачи просто де на сусідній сміттячці заявився знайомий бомж котрий ту саму роботу зробить чисто по-сусідськи за людськими, демпінговими цінами.

Кому що, а українцю - осудити іншого. Тому так і живуть, і рабствують, і блюдолизають.

Вони, - не я. До мене - зась.

СамШеф і Пердикюль


Самшеф подзвонив іще раз, коли я вже про нього й забув.

Це була вже зовсім інша людина. Через 10 хвилин мене біля під'їзду підібрало жутьякекруте авто, за кермом якого сиділо лисе, симпатичне сучасно-українське мурло.

Через хвилину ми вже розмовляли напівнатяками, напівфразами : про роботу де порозумілись моментально, і - про заробітки, від яких я в глибині душі ахнув. Бо, - бо десь далеко із глибин підсвідомості почала вилазити на світ Божий вже призабута ідея-фікс під назвою "ХочуДжип-2012"...

Звичайно ж, якщо буде страшно багато збігів усяких "якщо". Але : якщо через кілька років Вам де стрінеться таке собі авто з номерами типу "Я-Савапуга ETC", - знайте що моя ідея-фікс під чуйним керівництвом СамШефа нечуваним чином реалізувалась.  Тоді Ви бігом пхайте собі два пальці в одне місце і свистіть на манер "фьїть-фьють-пугуууу".  Бо я тоді  урочисто обіцяю всіх любителів моєї пташки підвозити/катати будь куди, будь-коли чисто за красівиє глазкі. Ну, - може не лишень за глазкі, але то таке діло, на секс-любительку старовини. Хі-хі.

...Їмо ми з другом_по_партії черговий кавун з голубцями-шкварками-сметаною одночасно. Я читаю при їді, деколи.  Аби відпочити від нинішньої роботи судув носа в Агату Крісті. .

"Там про шо? " - питає моя Свєтка.

"Га?...А, - Екюль Пуаро із Депард'є," - жартую.

Дві секунди пауза і висновок-шедевр : "Пердикюль, значить..."

Я випав в осад. Оплески. :) 

NC :)


 

Перехід


Легко так і красиво літо перепливло в осінь.

Багатотижнева спекотна тиша і всеосяжне завмирання всього живого і не дуже...

Тепер - тиша дощова, коли дощ просто капить, зрідка шумить : і зовсім якось непомітно земля стає все вологішою, ранки прохолоднішими, а ночі - виснажливішими, бо - комарі. І все те ж завмирання, але - вже політнє, дощове. Так є.

...А грибів у нас як не було, так і нема : ні однісінького, ні найменьшенького, хоча запах ще торішніх живе десь у глибинах полиць із закрутками серед жмутів вже висохлого часнику, розсипаної бульби та ще не зібраної фасолі. Ми все ще надіємось забрести до лісу хоча би на останньому диханні ще зелено-жовтої, але уже, схоже, - осені.

...А свято продовжується. Як виявилось, воно нікуди й не зникало.

То був просто маленький аномальний жах року, коли Кінець Світу так і не настав.